Кохання гетьмана Мазепи - [11]

Оскільки Зеленський у січні 1708 року прибув до Батурина з відповіддю від Лещинського, то стає зрозумілим, про що він вів розмови з І. Мазепою у вересні і чиє завдання виконував. Посланця бачив у Варшаві турецький посол, якому С. Лещинський радісно похвалився, що гетьман буде допомагати йому, коли Порта пришле на поміч полякам орду. Однак польський король, вербуючи союзників і настроюючи Карла ХІІ в своїх інтересах пошвидше йти в похід на Москву, дещо перебільшував свою місію з допомогою шведів відновити велику Річ Посполиту.

10 жовтня 1707 року при зачинених дверях у Києві І. Мазепа¹⁰ з полковниками, як передає у своєму доносі В. Кочубей свідчення полтавського писаря, читали «Пакта Комиссии Гадяцкое», тобто вивчали договір про федеративний союз з Польщею 1658 р.

Насувалася війна, і, зрозуміло, українські керманичі вивчали всілякі варіанти подальшого розвитку подій. Та вони не поспішали визначатися. Сам І. Мазепа говорив П. Орлику, що вирішальний крок не зробить доти, «пока не увижу, с какою потенциею Станислав к границам украинским прийдет и якие будут войск шведских в государстве московском прогресса».

Зеленський, що привіз на другий день після Різдва¹¹ 1707 року в Батурин універсал Станіслава Лещинського, «в яком он, — як згадував П. Орлик, — мужество и храбрость и отвага Войска Запорожского похвалял, расширением и примножением прав и вольностей обнадеживал и отческим сердцем под свою протекцию цель й народ пригорнуть обещал», поїхав у Вінницю без письмової відповіді, певно, з усною відмовою щодо умов «протекции». Справді, у цьому документі було чимало насторожуючих моментів. Польський король писав у ньому, що настав час «привертати свій народ до власної вітчизни й відірваний під чуже й незнане перед тим пануванням преславний козацький народ віддавати під найвищу опіку дідичних українських панів, найясніших польських королів».

С. Лещинський «як польський король, правдивий і від віків пан України» звертався «до своїх підданих, як милосердний батько до блудних синів», аби за його покликом українці скинули з себе вороже ярмо і поверталися «до давніх свобод і вольностей та під батьківське й дідичне панування польського королівства».

Він у свою чергу обіцяв поліпшити їхнє становище «у доскональших і більших гараздах, і як синів одної й нероздільної вітчизни пригорнути до спільної матері Речі Посполитої в правах наданих, ужитках, безпеках і всіх вольностях на віки утвердити». Подібні перспективи змінити одну залежність на іншу були малопривабливими для української верхівки. С. Лещинський намагався ще раз переконати Мазепу перейти на бік шведського короля і повернутися під владу Речі Посполитої через посланця Тарла, який 9 червня 1708 р. надіслав йому свого листа. Але гетьман 23 липня дав автору пропозиції відповідь, у якій вдруге скептично оцінив запропоноване, бо, мовляв, польський король сам почувається як невільник при шведському дворі.

Шведська армія восени 1708 року не мала ніякого конкретного договору з мазепинцями, навіть обміну інформацією про погодження дій. Хоча Карл ХІІ і знав через Лещинського про наміри І. Мазепи порвати з Москвою, все ж і далі проявляв пасивність у встановленні з ним прямого контакту, що змусило обережного гетьмана, особливо у зв’язку з доносом В. Кочубея, просочуванням інформації з оточення польського короля взагалі припинити всілякі потаємні спроби з’ясувати плани передбачуваних союзників, вести з ними переговори. У вересні 1708 року у листі до Карла ХІІ С. Лещинський навіть бере до уваги можливість виступу гетьмана з козацьким військом проти них.

Незважаючи на це, все ж завдяки княгині Ганні Дольській налагодився зв’язок І. Мазепи з польською стороною, були вивідані її позиції щодо подальшої долі України.

Андрій Войнаровський на допитах засвідчив, що княгиня Г. Дольська обіцяла вийти заміж за його дядька. Хоча в листі від 27 січня 1708 р. до воєводи белзького Адама Сенявського І. Мазепа писав, що поголоски про його весілля з Г. Дольською «є явними плітками», усе ж, певно, їхні стосунки виходили за рамки лише налагодження політичних контактів між гетьманом та польським королем С. Лещинським. У доносі В. Кочубея зазначалося, що «же тая княгиня Долская прислала ему постель коштовную и хорошую, музь кантов своїх колка человека з інструментами, которія музиканти и тепер при нем найдуютца». У свою чергу І. Мазепа позичив їй 100000 garolinen, 10000 дукатів «для выкупленія своїх клейнотов».

Стосунки між ними мали б перспективний розвиток, якби повстання мазепинців, похід шведського короля Карла ХІІ в Росію були успішними.

На жаль, поразка шведів та їхніх союзників українців у Полтавській битві 1709 р. унеможливили подальші контакти між княгинею та гетьманом. До того ж, І. Мазепа, тяжко захворівши, помирає у вересні 1709 р. Недовго прожила і його можлива обраниця. Ганна Дольська завершила своє життя 6 травня 1711 року в Львові.

Висновки

Особисте і політичне життя гетьмана І. Мазепи склалося трагічно. Померли діти. Поховав дружину. Його наступні симпатії не змогли через обставини того часу з ним поєднати своє життя.