Кохання гетьмана Мазепи - [10]

Прихильниця С. Лещинського вела з українським керманичем «денные и нощные конференции». Повернувшись від неї у Дубно, І. Мазепа велів реєнту П. Орлику написати від його імені їй листа з подякою за зустріч і передати адресатці: «ключ циферной для корреспонденции з собою». Згодом княгиня надіслала гетьману зашифроване послання: «Уже я, гді надлежит, послала с донесенем истинной в. м. приязни».

У Мінську в 1706 році, як згадує у своїх спогадах П. Орлик, від неї прийшло друге шифроване послання, у якому 45-річна князівна «извіщала ему о повороті посланця своего от двору, и о посылки листу от якогось безьименного короля до его писанного».

У другій половині 1706 року реєнт розшифрував для гетьмана від неї листа, у якому вона від імені Станіслава просила Мазепу, аби він «діло наміренное зачинал, надежен будучи скорого себі цілым войском шведским с Волыни суккурсу и всіх желаний своих, чого тылко претендоввати будет, неотрицателнаго исполнения, обіщая на тое прислать ассекурацию Станислава и гваранцию короля шведского».

Мазепа не очікував такого швидкого повороту подій, його долали сумніви, якими він ділився з наближеними: «Возможное ли діло, оставивши живое, искать мертвого и отплывши едного брега, другого не достигнуть? Станислав и сам не есть надежен своего королевства; Речь посполитая раздвоення: який же может быти фундамент безумных тоей бабы прелестей?»

Але, попри це, ситуація штовхала його на співпрацю, контакти з польським королем С. Лещинським, за спиною якого стояв Карл ХІІ зі своїм нестримним бажанням скинути з трону Петра І. Останнє відповідало інтересам гетьмана, бо ослаблення Росії відкривало нові можливості для України.

У 1707 році контакти між гетьманом і польсько-шведською стороною пожвавилися. Роль посередника у переговорах сторін виконував ректор єзуїтського колегіуму у Вінниці Зеленський, якийсь священик «закону три-нитарского», капелан княгині Дольської та її довірені. З ними він зустрічався під Жовквою. Таємні посланці один за одним курсували від нього в Саксонію до короля Станіслава.

Як пояснив гетьман Орлику, це він робив для того, аби шведи, прийшовши в Україну, «по неприятелски с нами не поступали, и огнем и мечем бідной Украины не зносили». Вже 16 вересня 1707 року Мазепа отримав від Дольської її лист і трактат польського короля Станіслава в 12 пунктах. Княгиня просила, аби гетьман «наміренное діло зачинал, пока войска шведские зближатся к границам украинским», а також вислав «вірного кого» з відповіддю на королівські пропозиції. 18 вересня П. Орлик зашифрував цифрами відповідь С. Лещинському. Мазепа повідомив короля, «что указу его не може исполнить и жадного діла не сміет начинать с тых рацій: первая, что Киев и иншые фортецы в Украйні великими гварнизонами осажены, под которыми козаки, як перепелица под ястребом, не могут головы поднести… Другая, что потенция вся царского величества в Полщи не в так далеком разстоянии от Украины, як войска шведские зостают. Третяя, что в Украйні и начальные и подначальныи, и духовныи, и мирские, як розные колеса, не в единомыслном суть согласии, и едны благоволят в протекции московской, другие склонны суть до протекции турецкой, третии смакують себі побратимство татарское, чинячи тое з врожоной к полякам антипатии. Четвертая, что Самусь с прочими полковниками, старшиною и козаками, по недавных бунтах в сегобочной Украині, опасаяся от войск полских отмщения, не латво преклонитися могут до Річи Посполитой, и того ради надобно первш старатца войско и цілый народ до единомь слия припровадить, по обоим сторонам Дніпра в Украині».

Гетьман також інформував таємного союзника про те, що має при своєму боці «килка тысячей войска великороссийского регулярного и добре екзерцитованого и мундеровнаго», яке «бодрим оком смотрит на всякие его поступки и всякое противное начинание доволно есть пресікти».

Мазепу не заохочувала до активності й гормадянська війна у Польщі, коли «Річ Посполітая есть еще раздвоення и с собою несогласная». Насамкінець у своєму посланні він обіцяв «ні в чом интерессом его Станислава и войском шведским не шкодить, но всячески от того оберегатца».

У вересні 1707 року Мазепа зустрічається у Печерському монастирі з ректором Вінницького колегіуму Зеленським, який перед українським генералітетом казав, що не треба боятися шведів, які готуються йти не в Україну, а на Москву.

Шведський офіційний біограф Карла ХІІ Г. Нордберг у своїх нотатках за жовтень 1707 рік повідомляє про посланця від гетьмана до короля Станіслава Лещинського з союзницькими намірами, «якщо він дістане підтримку й поміч від шведського короля. Шість чи сім тисяч москвинів, які знаходяться в околиці його постою, він легко зліквідує і тим способом покладе поміст для шведів». Тобто ми бачимо, що «намеренное дело» гетьман готовий почати, але за вказівкою не польського короля, а Карла ХІІ. Однак останній не дуже заглибився у пропозиції гетьмана. Як згадували пізніше його наближені, шведський король не хотів мати справу з козаками, які для власної безпеки покидали своїх союзників. Карл ХІІ наказав усе ж повідомити Мазепі, щоб він чекав слушної нагоди, коли йому повідомлять, як діяти далі.