Кохання гетьмана Мазепи - [13]
Щаслившии мои писма, що в рученках твоих бувают, нежели мои бідніе очи, що тебе не оглядают.
Моя сердечне коханая Мотренько!
Поклон мой отдаю В. М., мое серденко, а при поклоні посилаю В. М. гостинца, книжечку и обручик діяментовій прошу тое завдячне приняти, а мене в любві своей не-отмінно ховати, нім даст Бог з ліпшим привитаю. За тим цілую уста коралевіи, ручки біленкіе и всі члонки тілця твого біленкого, моя любенко коханая>12!
Лист гетьмана І. Мазепи до В. Кочубея
Пане Кочубей!
Доносить нам якійсь свой сердечный жаль, рачій бы належало скаржитися на свою гордую, велерічивую жену, которую як вижу, не вміеш, чи не можеш повстягнути и предложити тое: же ровній муштук як на коні, так и на кабили кладут; она то, а нехто иншій, печали твоей причиною, ежели якая на сей час в дому твоем обрітается. Утекала Святая Великомученица Варвара пред отцем своим Діоскором не в дом гетманскій, але подьлійшое містці, межи овчарі, в разсілини каменнія, страха ради смертнаго. Не можеш, прадку рекши, нікогда свободен быти от печали, а барзі своего здоровя певен, паки з сердца своею бунтовничою духу не виблюнеш, которій, так разумію, не так з уломности натуральной, яко з подусти женской в себі иміет, и еслиж з Бозкого презрінія, теды и всему дому твоему зготововалася якая пагуба; то не на кого иншого нарікати и плакати, тилко на свою и женскую проклятую пиху, гордость и високоуміе иміеш; чрез літ шестьнадцети, прощалося и пробачалося великим и многим вашим смерти годним проступкам, однак нічого добраго, як вижу, не терпливость, ни добротливость моя не могла справити; а що взменкуеш в том же своем пашквильном писмі о якомьсь блуді, того я не знаю и не розумію, хиба сам блудит, коли жонки слухаеш, бо посполите мовит: Gdzie ogon rzgdzi, tam pewne gtowa btondz>13.
ІІ. Статті
Мотря Кочубей вийшла заміж за 70-річного В. Чуйкевича?
Є різні версії життєвого шляху Мотрі Кочубей після її стосунків з гетьманом Іваном Мазепою. Через принципову позицію батьків вона не змогла стати гетьманшею. Кочубеї вважали, що одружуватися на хресниці є великим гріхом. Що ж сталося з нею після пристрасного кохання до 65-річного керманича України?
Відомий український історик Наталя Яковенко стверджує, що «у 1707 р., віддавши доньку за одного з козацьких старшин, Чуйкевича (згодом Мотря разом із чоловіком буде заслана до Сибіру, а після повернення пострижеться у черниці), Кочубей послав цареві донос» (Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — Київ, 2005. — С. 403). Цю версію підтримала й російська дослідниця історії України Тетяна Таірова-Яковлева: «Роман с Мотрей, почему-то, как аксиома, считается преддверием и причиной доноса Кочубея. Между тем эти события разделяло более двух с половиной лет, весьма драматичних для судеб Украины и России. Мотря за это время успела выйти замуж за близкого Мазепе человека — генерального судью Василия Чуйкевича. Он был не просто старшиной, но бывшим дворским Ивана Степановича, возведенным им сперва в звание регента генеральной войсковой канцелярии, а потом уже генерального судьи.
Кстати, Чуйкевич не бросит гетмана вплоть до Полтавской битвы. Так что причиной казни своего отца Мотря ни в коем случае не была. И разум от горя она не теряла, но наоборот — разделила судьбу своего мужа и была отправлена Петром в 1710 году в Сибирь (несмотря на «реабилитацию» своего отца), где, по-видимому, и умерла» (Мазепа. — Москва, 2007. — С. 165).
Але чи справді Василь Чуйкевич одружився на Мотрі? Адже йому в 1707 році було не менше 65 років…
Родина Чуйкевичів входила у наближене коло людей, яким гетьман довіряв. В. Чуйкевич довго служив у Батурині канцеляристом, мав дружні і родинні стосунки з впливовими урядовцями. Так, з листа В. Кочубея до полковника І. Новицького від 27 січня 1679 р. довідуємося, що «панове братья моя пан Кроткевич и пан Василий Чуйкевич низко в. м. кланяются». Тобто Кочубеї та Чуйкевичі були, очевидно, двоюрідними або троюрідними братами.
Гетьман І. Самойлович цінував свого канцеляриста, посилав його з відповідальними дорученнями в Москву. 9 березня 1679 р. В. Чуйкевич інформував московських урядовців про взяття козацьким військом Переяслава, Ржищева.
Важливі дипломатичні місії останній виконував і за правління І. Мазепи.
Історик Ю. Гаєцький у своєму дослідженні помилково назвав Василя Чуйкевича у 1702–1706 рр. генеральним писарем, а у 1706–1709 рр. генеральним суддею. Насправді до 1708 р. він був лише реєнтом. У листі до Петра І від 24 березня 1708 р. І. Мазепа повідомив царя, що тільки-но вручив «судейство генералное Василью Чуйкевичю, которой прежде сего был реєнтом канцелярии войсковой».
Не виключаємо, що гетьман призначив В. Чуйкевича генеральним суддею, аби нейтралізувати свояка В. Кочубея. Підкуплений впливовим урядом старшина вже не був зацікавлений під час розслідування доносу свідчити проти І. Мазепи.
Генеральний суддя Василь Чуйкевич перебував у оточенні І. Мазепи під час розвитку антимосковського повстання аж до тієї хвилини, коли опір уже не мав ніякого сенсу.
Після Полтавського бою він разом з багатьма старшинами здався переможцям. На допиті старшина виправдовувався тим, що І. Мазепа наказав за ним наглядати і «имел на него Чуйкевича всегда суспицыю за сватов его покойного Кочубея и за миргородского полковника, о чем часто и словами ему напоминал и бунтовщиком против себя называл».
У книзі–дослідженні С. Павленка «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» розповідається про життя і діяльність одного з відомих представників Ольговичів, героїчний вчинок–протест якого мав великий резонанс у другій половині XIII сторіччя серед поневолених монголо–татарами русичів.
Александр Иванович Гучков – один из самых крупных политических деятелей дореволюционной России, член Государственной Думы и Государственного совета, лидер влиятельной партии «октябристов», в 1917 году – военный и морской министр Временного правительства; с 1913 года он входил также в Военную масонскую ложу.Именно Гучков являлся автором и организатором дворцового переворота, целью которого было, используя связи с рядом военачальников (М. В. Алексеевым, Н. В. Рузским и др.), заставить Николая II отречься от престола.
В работе изучается до настоящего времени мало исследованная деятельность императора восточной части Римской империи Лициния (308–324 гг.) на начальном этапе исторического перелома: перехода от языческой государственности к христианской, от Античности к Средневековью. Рассмотрены религиозная политика Лициния и две войны с императором Константином I Великим.Книга может быть полезна специалистам, а также широкому кругу читателей.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Генерал М.К. Дитерихс (1874–1937) – активный участник Русско-японской и Первой мировой войн, а также многих событий Гражданской войны в России. Летом 1922 года на Земском соборе во Владивостоке Дитерихс был избран правителем Приморья и воеводой Земской рати. Дитерихс сыграл важную роль в расследовании преступления, совершенного в Екатеринбурге 17 июля 1918 года, – убийства Царской Семьи. Его книга об этом злодеянии еще при жизни автора стала библиографической редкостью. Дитерихс первым пришел к выводу, что цареубийство произошло из-за глубокого раскола власти и общества, отсутствия чувства государственности и патриотизма у так называемой общественности, у «бояр-западников».
Фредерик Лейн – авторитетный американский исследователь – посвятил свой труд истории Венеции с самого ее основания в VI веке. Это рассказ о взлете и падении одной из первых европейских империй – уникальной в своем роде благодаря особому местоположению. Мореплавание, морские войны, государственное устройство, торговля, финансы, экономика, религия, искусство и ремесла – вот неполный перечень тем, которые рассматривает автор, представляя читателю образ блистательной Венецианской республики. Его также интересует повседневная жизнь венецианцев, политика, демография и многое другое, включая мифы, легенды и народные предания, которые чрезвычайно оживляют сухой перечень фактов и дат.
В своей новой книге «Преступления без наказания» Анатолий Терещенко вместе с человеком, умудренным опытом – Умником, анализирует и разбирает некоторые нежелательные и опасные явления для России, которая в XX веке претерпела страшные военно-политические и социально-экономические грозы, связанные с войнами, революциями, а также развал Советского Союза и последовавшие затем негативные моменты, влияющие на российское общество: это глубокая коррупция и масштабное воровство, обман и пустые обещания чиновников, некомпетентность и опасное кумовство.