Кохання гетьмана Мазепи - [14]
У цьому зізнанні важлива така подробиця: генеральний суддя називає покійного Кочубея сватом, а не тестем. Отже, не Василь Чуйкевич, а його син був одружений з Мотрею. Хто ж він такий?
Як свідчать документи, Василь Чуйкевич у 1707 році одружив свого сина Семена Чуйкевича з однією з дочок Кочубеїв. У «Родоводі дворян Чуйкевичів» зазначається, що це була Мотря, хрещениця Мазепи.
У 1707 році «дочери меньшой», яку В. Кочубей, як зазначається у його доносі, «выдал за Чюйкевича», дав посаг 1000 золотих, да зятю… 1000 ефимков, 1500 червоних, серебра с 40 гривен в разных вещах». У 1744 році Семену Васильовичу Чуйкевич було, за його словами, більше 70 років, а отже, у 1707 році він мав десь 35–37 років. Ймовірно, що у такому віці він одружувався вже вдруге. Іван Мазепа неохоче згоджується на весілля дочки Кочубея з Семеном Чуйкевичем, навіть дав пораду генеральному судді зачекати: «Як будем з Ляхами в едности, тогда знайдется твоей дочкі жених з тоей сторонь Лядское знатний який шляхтич, которь й твоей фортуні доброю будет подпорою». Кочубей і Чуйкевич на другий день після цієї розмови, 18 травня 1707 року, спішно повінчали дітей.
Логіка підказує, що І. Мазепі не було ніякого сенсу ставати на перешкоді весілля Кочубеївни й Семена з мотивів наближення війни чи можливості вибору для неї кращих женихів. Адже В. Чуйкевич належав до його найближчих повірених. Заборона йому родичатися з генеральним суддею безглузда й абсурдна. У той же час, якщо Кочубеї віддавали за Семена Мотрю, то негативна реакція на це І. Мазепи, подальше його «кумівство» цілком зрозуміле. Не міг гетьман, як людина, погодитися з вибором її батьків, намагався призупинити, відкласти небажане для нього дійство.
У 1708 році, як пізніше згадував в одному з документів С. Чуйкевич, «того ж времени и я будучи оного Кочубея зятем, за вірность монаршую, в той же справі тяжкую неволю, кайдань и много страдания терпілем от Мазепи, перве в гор. Батурині, потом — в Білой Церкві, куда также в кайданах и з великою нуждою припроважений билем».
Новий обранець Мотрі на час одруження не мав впливового уряду, але добре знався на літературі, володів кількома мовами. Він був високоосвіченою людиною свого часу.
Семен Чуйкевич управляв з 1728 року разом із Степаном Тарновським генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг».
У 1730 році, згідно з вибором старшин Ніжинського полку, він стає полковим суддею. Про це йдеться у гетьманському універсалі від 7 липня: «А по вибору старшин написан в судді бунчуковий товариш п(ан) Семен Чуйкевич и просил, чтоб оного пана Семена Чуйкевича опреділить в полк ніжинський судиею полковим… прето ми, по монаршим указу и вибору старшинському, з полку ніжинського нам поданом, яко опреділили его пана Семена Чуйкевича судиею полковим ніжинським, на что дан наш особливий универсал».
Пізніше один з нащадків Кочубеїв у виданих записках (Семейная хроника. Записки Аркадия Васильевича Кочубея. 1790–1873. — Спб., 1890) писав, що Мотря «зовсім не збожеволіла від кохання до старого Мазепи, а навпаки — вийшла заміж за полковника Чуйкевича». Хоча тут і сплутано посади полковника і полкового судді, все ж вірно передано її подальший вибір. Чи щасливим було сімейне життя Чуйкевичів, не знаємо. Очевидно, ні. З 1733 по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була Меланія (черниці змінювали світські імена. — Авт.) Чуйкевичівна, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря. У 1738 році Семен Чуйкевич одружується (здається, втретє) на вдові роменського міщанина Христині.
Активна участь генерального судді В. Чуйкевича у збройному протистоянні проти Московії все ж не залишилася непоміченою. В. Чуйкевича не амністували. Разом з іншими мазепинцями він потрапив до Сибіру, де постригся у ченці. У монастир пішла і його дружина.
Батуринська обраниця гетьмана була в Парижі?
Як виглядала Мотря Кочубей? Російський поет Олександр Пушкін описав її у своїй «Полтаві» так, ніби він бачив її портрет:
(Пушкин А. С. Сочинения в трех томах. — Москва: Худо-жественная литература, 1986. — Т. 2. — С. 89–90).
Зрозуміло, це плід фантазії поета. Чи все ж таки він, перебуваючи в Україні, міг бачити у родині Кочубеїв захоплюючий образ дівчини, яка закохалася у старого гетьмана?
У 1991 році журнал «Художник» у № 2 проілюстрував згадані вище рядки з «Полтави» зображенням красивої дівчини. Редакція попросила читачів повідомити, чи є відомості якісь про цей портрет «Мотрі Кочубей». У № 9 за той же рік були опубліковані їхні відгуки.
Як з’ясувалося, цей портрет уже в кінці 1960-х друкувала «Литературная газета» з повідомленням, що він був у жительки Батурина Максименко, яка дала його сфотографувати. Він їй, мовляв, дістався від потомків Кочубея. Згодом вона його передала комусь у Київ.
У книзі–дослідженні С. Павленка «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» розповідається про життя і діяльність одного з відомих представників Ольговичів, героїчний вчинок–протест якого мав великий резонанс у другій половині XIII сторіччя серед поневолених монголо–татарами русичів.
В работе изучается до настоящего времени мало исследованная деятельность императора восточной части Римской империи Лициния (308–324 гг.) на начальном этапе исторического перелома: перехода от языческой государственности к христианской, от Античности к Средневековью. Рассмотрены религиозная политика Лициния и две войны с императором Константином I Великим.Книга может быть полезна специалистам, а также широкому кругу читателей.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Генерал М.К. Дитерихс (1874–1937) – активный участник Русско-японской и Первой мировой войн, а также многих событий Гражданской войны в России. Летом 1922 года на Земском соборе во Владивостоке Дитерихс был избран правителем Приморья и воеводой Земской рати. Дитерихс сыграл важную роль в расследовании преступления, совершенного в Екатеринбурге 17 июля 1918 года, – убийства Царской Семьи. Его книга об этом злодеянии еще при жизни автора стала библиографической редкостью. Дитерихс первым пришел к выводу, что цареубийство произошло из-за глубокого раскола власти и общества, отсутствия чувства государственности и патриотизма у так называемой общественности, у «бояр-западников».
Фредерик Лейн – авторитетный американский исследователь – посвятил свой труд истории Венеции с самого ее основания в VI веке. Это рассказ о взлете и падении одной из первых европейских империй – уникальной в своем роде благодаря особому местоположению. Мореплавание, морские войны, государственное устройство, торговля, финансы, экономика, религия, искусство и ремесла – вот неполный перечень тем, которые рассматривает автор, представляя читателю образ блистательной Венецианской республики. Его также интересует повседневная жизнь венецианцев, политика, демография и многое другое, включая мифы, легенды и народные предания, которые чрезвычайно оживляют сухой перечень фактов и дат.
Мистикой и тайной окутаны любые истории, связанные с эсэсовскими замками. А отсутствие достоверной информации порождало и порождает самые фантастические версии и предположения. Полагают, например, что таких замков было множество. На самом деле только два замковых строения имели для СС ритуальный характер: собор Кведлинбурга и замок Вевельсбург. После войны молва стала наделять Вевельсбург дурной славой места, где происходят таинственные и даже жуткие истории. Он превратился в место паломничества правых эзотериков, которые надеялись найти здесь «центр силы», дарующий если не власть, то хотя бы исключительные таланты и способности.На чем основаны эти слухи и что за ними стоит — читайте в книге признанного специалиста по Третьему рейху Андрея Васильченко.
В своей новой книге «Преступления без наказания» Анатолий Терещенко вместе с человеком, умудренным опытом – Умником, анализирует и разбирает некоторые нежелательные и опасные явления для России, которая в XX веке претерпела страшные военно-политические и социально-экономические грозы, связанные с войнами, революциями, а также развал Советского Союза и последовавшие затем негативные моменты, влияющие на российское общество: это глубокая коррупция и масштабное воровство, обман и пустые обещания чиновников, некомпетентность и опасное кумовство.