Кохання гетьмана Мазепи - [15]

Шрифт
Интервал

Директор Полтавського художнього музею Ким Скалацький висловив сумнів, що це є зображення М. Кочубей, «оскільки портрет не мав нічого спільного з українськими портретами кінця ХVІІ-ХVIIІ». Крім того, невдовзі в Полтаву привезли таку ж кольорову репродукцію «Мотрі» з Німеччини. У Батурині згодом розповсюдилася легенда, ніби В. Кочубей їздив з дочкою у Францію, і там був намальований її портрет>14. Але і ця версія не набула свого підтвердження.

У 1994 році К. Скалацький у газеті «Голос України» (№ 202, 22 жовтня, с.11) у замітці «То була гаряча і рішуча дівка!» навів свідчення співробітника Північноосетинського інституту гуманітарних досліджень Вілена Уарзіата: «В Осетії, зокрема у Владикавказі, цей портрет… достатньо добре відомий. Існує стійка версія, що на ньому зображена представниця осетинської аристократії Фатима (домашнє ім’я Леля, Алдатон Алдатова) — одна з перших осетинок, яка отримала освіту в Парижі ще на початку нашого віку». Науковець надав фахівцям фоторепродукції: одну з написом «Райте», а іншу — з підписом «Мисс Європа Алдатова Лейла, 1910 год».

Отже, на жаль, портрет «Мотрі Кочубей» насправді виявився хибним. Як не прикро, але ним доволі часто користуються при ілюструванні книг, газетних статей.

За кожне побачення — 10 тисяч червінців?

(Відгук>15 на публікації у «Фактах и комментариях»)

У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у якому українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі.

Все це подалося на двох полосах під соусом знайдення «ключа к тайне Ивана Мазепы» спочатку «обыкновенным школьным учителем истории» Сергієм Дьоміним, а потім Іваном Федосійовичем Мазепою, «вероятным потомком». Шукачі «правды» з допомогою «Фактов» оприлюднили читачам стільки нового викривального компромату про гетьмана, що перевершили, здається, всіх фальсифікаторів його біографії разом узятих. Власник однієї-єдиної папочки з розшуковими документами С. Дьомін, схоже, якимось чином побував у ХVІІ столітті у дні, коли мати колисала І. Мазепу в колисці, і вже тоді він, підступний син, не міг дивитися в її очі, бо мав «бесовские мели»! «Історик» практично через кожен абзац цитує його думки. Наприклад: «Я для нее (матері. — Авт.) ни лях, ни казак, а выродок», — считал Иван». С. Дьомін не уточнює, з якого джерела (невідомого всім маститим історикам!) чи сновидіння він це запозичив. Але звучить ефектно!

Далі більше. Мазепину матір, яка, за версією дослідника-правдиста, не любила сина, він змальовує «похожей на хищную птицу», «которую в Диканьке многие называли ведьмой». Проте це ще квіточки. Виявляється, «Мария-Магдалина его (Мазепу. — Авт.) под конец жизни прокляла: чтобы шведов привести на Украину!..». Чи відомо авторам цього спільного опусу, що ігуменя Києво-Печерського і Глухівського дівочих монастирів Марія Магдалина померла у кінці 1707 року? Шведи, як відомо, з’явились на теренах Гетьманщини у жовтні 1708 року. Як же вона, живучи з своїм сином у злагоді, любові (за спільні кошти будували у Глухові та Києві церкви!), могла його проклясти після своєї смерті? Гетьман у вересні-листопаді 1707 року перебував у Києві. Канцлеру Г. Головкіну він повідомляв 2 листопада про причини затримки: «Госпожа матка моя вельми болезнует и до кончинь жития своего приближается». З відомого листа П. Орлика С. Яворському дізнаємося, що Марія-Магдалина була втаємничена у плани сина. Саме їй він передав для зберігання пропозиції польського короля Станіслава Лещинського про співпрацю. І. Мазепа розповідав П. Орлику, що таємне звернення з Польщі його мати «удержала у себе, и перед кончиною своею вручила внучці своей, а моей племенниці панні Маріанні, и веліла ей отдать мні по смерти своей и тое сказать, что она, госпожа матка, просила едноей по Бозі живучой черници о молитвы до Господа Бога, дабьі он сам управил тое діло».

С. Дьомін «відкопав» нове і в особистому житті гетьмана. У коханки його він з легкої руки зараховує польську княгиню Ганну Дольську (через неї гетьман вів переговори з С. Лещинським. — Авт.). Історія з нею, як оповідає шукач «правды», «явственно подтверждает: он искал в любви замужних женщин опеки и понимания, которых не встретил у своей матери». «А вот о связи со вдовой Фридрикевич было известно только Дольской, — далі зазначає дослідник, — но она не ревновала». З цієї невинної зауваги стає зрозуміло, що першовідкривач С. Дьомін не прочитав жодної монографії про Мазепу. Адже, якби він це зробив, то дізнався б, що Ганна Фридрикевич була дружиною гетьмана. Вона померла у 1702 році. Автори опусу не ознайомилися навіть з листами Мазепи до Мотрі Кочубей, бо ж оцінили кожне їхнє побачення в 10 тисяч червоних золотих (от, мовляв, як витрачав гроші гетьман-ловелас). Насправді вдівець, знайшовши відповідь своєму почуттю, подарував обраниці перстень, обручку і книжечку.


Еще от автора Сергій Павленко
Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді

У книзі–дослідженні С. Павленка «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» розповідається про життя і діяльність одного з відомих представників Ольговичів, героїчний вчинок–протест якого мав великий резонанс у другій половині XIII сторіччя серед поневолених монголо–татарами русичів.


Рекомендуем почитать
Эпоха завоеваний

В своей новой книге видный исследователь Античности Ангелос Ханиотис рассматривает эпоху эллинизма в неожиданном ракурсе. Он не ограничивает период эллинизма традиционными хронологическими рамками — от завоеваний Александра Македонского до падения царства Птолемеев (336–30 гг. до н. э.), но говорит о «долгом эллинизме», то есть предлагает читателям взглянуть, как греческий мир, в предыдущую эпоху раскинувшийся от Средиземноморья до Индии, существовал в рамках ранней Римской империи, вплоть до смерти императора Адриана (138 г.


Ядерная угроза из Восточной Европы

В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.


Очерки истории Сюника. IX–XV вв.

На основе многочисленных первоисточников исследованы общественно-политические, социально-экономические и культурные отношения горного края Армении — Сюника в эпоху развитого феодализма. Показана освободительная борьба закавказских народов в период нашествий турок-сельджуков, монголов и других восточных завоевателей. Введены в научный оборот новые письменные источники, в частности, лапидарные надписи, обнаруженные автором при раскопках усыпальницы сюникских правителей — монастыря Ваанаванк. Предназначена для историков-медиевистов, а также для широкого круга читателей.


Древние ольмеки: история и проблематика исследований

В книге рассказывается об истории открытия и исследованиях одной из самых древних и загадочных культур доколумбовой Мезоамерики — ольмекской культуры. Дается характеристика наиболее крупных ольмекских центров (Сан-Лоренсо, Ла-Венты, Трес-Сапотес), рассматриваются проблемы интерпретации ольмекского искусства и религиозной системы. Автор — Табарев Андрей Владимирович — доктор исторических наук, главный научный сотрудник Института археологии и этнографии Сибирского отделения РАН. Основная сфера интересов — культуры каменного века тихоокеанского бассейна и доколумбовой Америки;.


О разделах земель у бургундов и у вестготов

Грацианский Николай Павлович. О разделах земель у бургундов и у вестготов // Средние века. Выпуск 1. М.; Л., 1942. стр. 7—19.


Ромейское царство

Книга для чтения стройно, в меру детально, увлекательно освещает историю возникновения, развития, расцвета и падения Ромейского царства — Византийской империи, историю византийской Церкви, культуры и искусства, экономику, повседневную жизнь и менталитет византийцев. Разделы первых двух частей книги сопровождаются заданиями для самостоятельной работы, самообучения и подборкой письменных источников, позволяющих читателям изучать факты и развивать навыки самостоятельного критического осмысления прочитанного.