Злочинці з паралельного світу - 2 - [14]
Вранці Хроня з Рексом почали ламати голову, як знайти чорнявого хлопця, якого впізнав крук. Розмовляли вони пошепки, щоб не почув Рата.
Але кіт все одно почув. Він потягнувся і сказав невдоволеним голосом:
— Ну шо ви шепчетеся, як прем’єр з президентом! Я ж казав, шо усьо тут знаю. І на станцію вас проведу — нє фіг дєлать!
— Умгу, проведеш… — буркнув Рекс.
— Проведу, проведу, — самовпевнено сказав кіт. Нахабнішав він прямо на очах. — Може, за нами ті чуваки з перпендикулярного світу знову приканають…
— З паралельного! — виправив його Рекс.
— Та мені паралельно з якого, аби швидше приканали!
— А як же це ти свого кореша покинув? — глузливо спитав Рекс.
— Та який він мені кореш! — презирливо пирхнув Рата. — Навіть кіряти не вміє. Раз ковтнув — і готовий. Правда, він уже зовсім розрядився, може, тому…
— Як це — розрядився? — здивувався Хроня. — Він що, на батарейках?
— Та майже… Ходить на станцію до четвертого блоку заряджатися. Годинку на саркофазі пупом униз полежить — і знов гарячий, і далі пляшки точить…
— Ну ви, блін, даєте! — сказав Рекс.
— Звичайний собі мутанюга! — пирхнув кіт. — їх тут уже більше, ніж нас, — нормальних!
— Знайшовся нормальний! — в’їдливо кинув Рекс.
— Ну, досить, — сказав Хроня. — Можеш провести — проведи, а не патякай.
— А пожувать що-небудь не дасте? — нахабно подивився Рата на Хронин заплічник.
— А нащо тобі жувать? — спокійно застібаючи мішка, мовив Хроня. — Ти вже зранку похмелився, — кивнув він на порожню пляшку, яку Рата недбало прикидав дрантям. — П’ятдесят грам водяри заміняє півбуханки хліба, так що я за тебе спокійний.
Кіт розчаровано почухав потилицю:
— Ну ти колбасиш не по-дєтски! Ладно, пішли!
І Рата повів їх до станції. Ранок був холодний, хмарний.
Слідів нічної пригоди вони не помітили. Але якби вони зазирнули до готелю, то побачили б Зою Дмитрівну, яка з мокрим рушником на чолі лежала у номері чергової і розповідала, як її ледь не розірвала зграя вовкулак. Чергові відпоювали Зою чаєм «Принцеса Нурі» і співчутливо охкали, не вірячи жодному її слову, бо думали, що Дмитрівна звечора просто добряче перебрала.
Рата привів друзів до високої залізної загорожі, наказав чекати і зник. Зміна вже давно почалася, тому навколо було безлюдно.
Раптом залізні ворота від’їхали, пропустивши Рату і миршавенького чоловічка у шапці-вушанці.
— Дядя Коля, це той пацан, — сказав Рата. І кинув Хроні: — Покажи фотку!
Поки Хроня витягав целофанову торбинку, Рата улесливо продовжив:
— Дядя Колян тут самий главний. Він тут усіх, тіпа, знає — хто заходить, хто виходить… Він сам колись підполковником був.
Слухаючи, як Рата його атестує, колишній підполковник вирівнював спину, надував впалі щоки і аж більшав на очах.
Хроня простягнув йому картку.
Тримаючи її у витягнутій руці, дядя Коля уважно роздивлявся знімок, надовго зупиняючи погляд на пляшках, які стояли біля шашликів.
Нарешті, пожувавши запалим беззубим ротом, дядя Коля поважно сказав:
— Ну, канєшна, вот етава знаю, — і тицьнув пальцем з чорним нігтем у когось на фото. — Канєшна, он!
— Хто? — присунувся ближче Хроня.
— А от, Ігор Владіміровіч! Оператор! На третьому работає!
У Хроні пересохло в горлі:
— І зараз?
— Нє-е! Зараз нема. У нєво вчора вахта кончілась. Додому поїхав.
— Куди додому? — у розпачі спитав Хроня.
— Куди-куди… Не знаю, куди… Оні ж усє їздять додому. А от через двє нєдєлі приходь, я пазаву.
Ще не вірячи, Хроня перепитав:
— Через два тижні до вас, сюда?
— Сюда, сюда! — сказав дядя Коля-підполковник. — І могорич не забудь!
Хроня не тямився на радощах. Він навіть не звернув уваги на те, що доведеться ще два тижні тинятися Зоною без їжі і житла, намагаючись не потрапити до рук бандитам і вовкулакам. Рекс теж радів. А крук задоволено сказав:
— Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить.
— А що, як ми до дідів подамося? — раптом спало на думку Хроні.
— Я теж саме про це подумав! — сказав Рекс. — Та й вуглинку віддати треба.
Рекс добре запам’ятав дорогу, тому добралися вони до знайомої хати вже увечері того ж дня.
Цур і Пек радісно зустріли Хроню та його нових товаришів. Нагодувавши їх усіх гречаною кашею, яку, хоч невдоволено мурмочучи, їв навіть Рата, діди змусили Хроню розповісти про всі пригоди, які з ним трапилися.
Рата, наївшись, влігся на печі і теж уважно слухав, примруживши хитрі очі. Крук Гай, найбільше, здавалося, задоволений вечерею, дрімав на краю шафи.
Коли Хроня закінчив розповідь, Цур почухав потилицю, на якій вже розпустилися листочки, і всівся за телевізор. Там саме якийсь знаменитий негр рекомендував усім терміново звернутися до лікаря, чомусь не уточнюючи, до якого саме.
А Пек, підсівши ближче до Хроні, сказав:
— Перш ніж ви підете, я хочу тобі дещо показати.
Хроня запитально подивився на нього.
— Це завтра вранці, — сказав Пек. — Треба буде сходити до лісу, тут недалеко.
— Навіщо? — спитав Хроня.
— Там побачиш, — ухильно відповів Пек.
Хроня з Рексом полізли спати на піч.
А Пек ще довго сидів перед відчиненими дверцятами печі, наче Цур перед телевізором, не зводячи очей з мерехтливих пломінців, що танцювали на вуглинках.
Він не бачив, що Рата крадькома спостерігає за ним і за Цуром. Нарешті Раті набридло. Він простягнувся на печі, заплющив очі і сам до себе промурмотів:
Джефф Уэллс с братом Фарго и Норби прибывают на планету дракониц на праздник. В разгар празднования к планете приблизилось мыслящее космическое облако, готовое поглотить планету... надежда только на Норби и братьев Уэллс.
Норби — необыкновенный робот, друг Джеффа Уэллса, кадета Космической академии — утратил веру в себя. Их корабль «Многообещающий» прибыл на планету Мелодия, чтобы отыскать следы пропавшей принцессы с планеты Изз, и вся команда угодила и плен к противным скользупам. Попались все: и осторожный Джефф, и его бесшабашный брат, и генерал Йоно, их мудрый учитель, и даже Норби, умеющий исчезать и появляться где и когда захочет. Тяжело чувствовать себя беспомощным. Но не надо сдаваться. Ведь рядом Джефф, и он верит в лучшего робота на свете!
Новая повесть Олега Раина «Два мудреца в одном тазу…» выходит в серии фантастической литературы для детей, но фантастической ее можно назвать в той же мере, что и реалистической. Ее главный герой, третьеклассник Макс, — обычный мальчик из тех, кто дерется, мечтает, дружит, влюбляется, изобретает, учится по одним предметам отлично, а по другим никак. Правда, от большинства своих сверстников он отличается буйной фантазией и обостренной способностью к сопереживанию. Но хотя жизнь Макса и его друга Вовки протекает на фоне узнаваемых примет нашего времени, у повести есть параллельный фантастический сюжет, раскрывающий смысл названия, намекающего, в свою очередь, на прогулку «трех мудрецов в одном тазу».
Найдена черепаха. На её панцире нацарапан SOS и сообщение, что двоих детей захватили пираты. Учёные определили по этому слою панциря, откуда приплыла черепаха. Вот только этому слою 250 лет. Алиса решила помочь, используя машину времени.Под названием «Пленники пещеры» публиковалась в сокращенном виде.
Лучший друг Оксы Поллок, Гюс Белланже, неожиданно исчезает где-то на территории колледжа Святого Проксима. Все, что от него остается, — мобильный телефон, который Окса поднимает с пола в одной из классных комнат.Просматривая фотографии на экране, Окса видит расплывчатую фотографию женщины, лицо которой кажется ей знакомым. Кто она? И что случилось с Гюсом?Окса этого не знает и, решив найти ответ, совершенно неожиданно раскрывает тщательно оберегаемые тайны своей семьи.Поставив перед собой задачу во чтобы то ни стало найти Гюса, отряд Беглецов отправляется в Параллельный мир, представляющий смертельную опасность для всех Беглецов.
На нашей планете почти шесть миллиардов жителей, только одних детей – миллиард! И каждый ждет в новогоднюю ночь подарок. Но беда в том, что Новый год может и не наступить. Кто-то украл удивительные часы-клепсидры, с помощью которых управляли временем еще древнеегипетские волшебники.Ситуация суперсложная. Ну а там, где ситуация суперсложная, без супердевочки не обойтись. И Уля Ляпина, уже знакомая нашим читателям, вместе с Санта-Клаусом начинает операцию «С Новым годом». А помогут им в этом захватывающем расследовании волшебный сантомобиль – Шерлок Холмс, Эркюль Пуаро и комиссар Мегре, вместе взятые, а также суперсвязь Нетунет – что-то вроде Интернета, только на мозговом уровне…Замечательная детская книжка про Улю Ляпину, этакую Пеппи Длинныйчулок Куролесову.