Злочинці з паралельного світу - 2 - [13]
— Довго… сидіти… не можна… — хекаючи, сказав Рекс, — вони… слід візьмуть…
Хроня підвівся, але знову присів. Почувся якийсь шум. Обережно визирнувши, хлопець спочатку почув спів, який наближався:
— тягнули п’яні голоси.
Потім на освітлене місяцем місце видибали, кривуляючи, дві постаті. Спочатку Хроня подумав, що вони танцюють. Але потім зрозумів, що вони йдуть обнявшись. Одна, більша, тримала в руці пляшку, якою розмахувала, допомагаючи собі співати.
Інша, нижча, кумедно підстрибувала, намагаючись потрапляти в ногу.
Ще не вірячи очам, Хроня придивився: це були Чмак і кіт Рата!
Хроня мимоволі почав хихотіти — дуже вже незвичайною була ця парочка.
Рекс теж упізнав старих знайомих, бо глузливо зауважив:
— Просто тобі караоке на майдані!
А Чмак з котом підходили ближче.
Хроня вийшов з тіні.
Рата помітив його першим:
— О, чувак! — він привітав Хроню піднятою пляшкою. — Радий тебе бачити! Я ш-ш-шчасливий, що ти живий!
— Ну, не такий живий, як ти, — сказав Хроня, — але ще трохи ворушуся.
— А-а-а, це ти натякаєш… — Рата побовтав пляшку, перевіряючи, чи багато у ній залишилося. — Борис, ти не прав!
— Це ти нас здав! Це ти покликав отих із кийками! — сказав Хроня.
— Ну, я! — похитуючись, зізнався Рата. — Так я ж знав, шо вони до вас і пальцем не торкнуться!
— Як це?
— Чувак! Рата не такий дурний, як ти думаєш! — Рата озирнувся, знайшов очима Рекса і махнув лапою:
— Іди сюда, Вульф! Знаєш, чий це нашийник? Не знаєш! Самого Вульфа — їхнього, тіпа, глави Ордена, о! У нього той нашийник хтось поцупив. А дрібні вульфики того, хто носить цей нашийник, як вогню, бояться! Тому вони вас і відпустили! А я свою роботу зробив! І одним пострілом, — Рата примружив око, наче прицілюючись, — піф-паф — убив двох зайців!
Рекс мовчки сів і почав стягати нашийника через голову. Але Хроня поклав руку йому на спину:
— Чекай, облиш, може, він нам ще пригодиться!
Тим часом Рата лепетав далі:
— А ми ось із друзякою Чмаком ідемо вас шукати. Я плював на них вкалувати, як вони чоботом то під зад, то під ребра… Ми краще з вами… Правда, Чмаку?
Чмак не втримався на своїх кривеньких ніжках і впав на зад. Видно було, що він геть не розуміє, що відбувається.
— Чим ти його напоїв? — спитав Хроня. — Ядерними відходами?
— Об-біжаєш, начальник! — помотав головою Рата і простягнув пляшку Хроні. — На, попробуй! Чисті «П’ять капель»!
У Хроні вже пройшла вся злість, яка накопичилася проти Рати, та все ж він не втерпів, щоб не вколоти кота:
— Ну, і за скільки ти своїх друзів продаєш, особливо старих?
— Ти шо, чувак, — приклав лапу до грудей кіт, — я за вас і копійки не взяв! Хіба що ось «П’ять капель»…
— Продешевив ти, чувак, — процідив Хроня крізь зуби. — Провалюйте. Не хочеться об вас черевики бруднити.
У Чмаковій голові, видно, щось перемкнуло, бо він, почувши про черевики, забурмотів, чіпляючись за Рату і намагаючись підвестися:
— Тре-а шукати третю сторону, таксаать! Третю сторону!
Хроня відвернувся і рушив геть. Рекс подався за ним.
— Чуваки, ви куда? — здивовано гукнув їм услід Рата. — Ми ж з вами!
— Іди ти знаєш куди? — не обертаючись, кинув йому Хроня.
— У третю сторону! — додав Рекс.
Але Рата не відставав. Він кинув Чмака напризволяще і, кривуляючи, побіг за друзями.
Побачивши це, Рекс зупинився, повернувся до Рати і загарчав, вишкіривши зуби.
— Ну шо ти понти кидаєш! — жалібно сказав Рата. Його голос став навіть трохи тверезішим. — Я ж нічого! Я ж по-харошому, тіпа!
— Тіпа?! — прогарчав Рекс.
— Я б-більше не буду! — склав Рата лапи на грудях.
Хроня, який було пройшов уперед, повернувся.
— Я, ч-чесне слово, не буду! — дивлячись йому в очі, сказав Рата. — Я вас зате по Зоні проведу! Я її знаю, як свої п’ять пальців! — простягнув кіт розчепірену лапу.
— А потім нас знову вульфам здаси? — похмуро кинув Хроня.
— Я вже від них пішов! У мене з ними ідейні разхождєнія! — змахнув Рата пляшкою.
— Які, які? — глузливо перепитав Рекс.
— Ну, ето, той, тіпа… — почухав Рата ребра, видно, щось пригадуючи. — Сильно вони б’ються!
— Добре, — раптом сказав Хроня. — Хай іде з нами. Тільки пляшку викинь! — наказав він котові.
— Єсть! — сказав кіт і заховав пляшку за спину.
Хроня рушив далі. За ним неохоче пішов Рекс. Він порівнявся з Хронею і сказав:
— Даремно це ти. Хто зрадив раз — зрадить і вдруге.
— Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, — раптом почувся голос крука Гая, — а хто товаришує з безумним, той лиха набуде.
І крук сів Хроні на плече.
— О, і марабу свої п’ять копійок вставити мусить! — Ратині очі злісно зблиснули.
— Нерозумного гнів пізнається одразу, розумний же МОВЧКИ ховає зневагу! — і неначе демонструючи ці слова мудрого Соломона, крук Гай поважно заплющив свої очі.
Розділ XII. ДЯДЯ КОЛЯ — ПІДПОЛКОВНИК
Рата справді знав Зону як свої п’ять пальців. Ще до ранку він привів їх у цілком пристойне помешкання, де було два виходи — на всяк випадок, як він казав.
— Полізуть спереду, ми чвирк — і через задні двері. Полізуть через задні — а ми сюдою. Фіг нас тут піймають!
Про те, що буде, якщо полізуть через обидва входи, він не розпатякував. Тому Хроня весь час був насторожі. Задрімав аж над ранок, коли трохи поспав Рекс.
Генри так мечтал снова оказаться на уроке математики и дремать от скуки под бормотание учителя! Никаких больше погонь, магических трюков и опасностей. Но не тут-то было! Стоило мальчику поверить, что его жизнь станет прежней, как на пороге класса появилась Хильда – подруга Генри и по совместительству валькирия. Хильда утверждает, что Генри ждёт новое магическое приключение! Ведь злобный карлик Альберих, задумавший захватить весь мир, взялся за старое. Друзья должны помешать ему добраться до золота нибелунгов.
А ведь Генри просто хотел заказать пиццу… Кто же знал, что вместо доставщика, к нему явятся секретные магические агенты?! Теперь мальчик должен не просто хранить их секрет, но и поступить на службу к самому Вотану, главному германскому богу. Вместе с одной вредной валькирией, самовлюблённым героем и ясновидящей старушкой мальчику необходимо срочно найти волшебные сокровища, за которыми охотится коварный карлик Альберих. Ведь если злодей опередит их, то весь мир окажется в невероятной опасности!
Ну и ну! Четверть только началась, а Морган уже влипла в неприятности. После всех тех проблем с летучими мышами-дракончиками и танцующим директором она зареклась использовать магию в школе, но в первый же день всё пошло не так. Она всего лишь хотела проучить хвастливого друга (колдуны просто невыносимы!), а в результате стала членом команды, которая защищает честь школы на районной викторине. Это Морган, которая всю прошлую четверть наколдовывала свою домашку! Деваться некуда, придётся снова призвать на помощь магию.
Морган может всё. Ведь она ведьма – щёлкнет пальцами и сотворит что угодно. Однако даже у ведьм бывают проблемы. Например, в её первый день в школе все решили, что она странная (неудивительно, ведь у неё на плече сидел огромный тарантул). Даже директор её недолюбливает (ещё бы, ведь Морган случайно видела, как он танцует сальсу с плюшевым медведем). Друзей завести у Морган тоже не получается (кто захочет дружить с той, за кем летают полчища летучих мышей?). А просто щёлкнуть пальцами и всё исправить нельзя – мама не разрешает (а она, между прочим, самая главная ведьма страны)
В большинстве сказок принцессы прекрасны, драконы ужасны, а истории безвредны. Но не в этой… Принцесса Вайолет проста, безрассудна и, возможно, слишком умна для своего же блага. Особенно, когда речь идёт о рассказах. Однажды она и её лучший друг Деметрий наткнулись на скрытую комнату и нашли странную книгу. Запрещенную книгу. В ней рассказывается история злого существа, называемого Ниббасом, заключенного в их мире. Сказка не может быть правдой — не совсем. Люди всякое болтают. Вайолет и Деметрий вместе с древним драконом могут быть ключом к победе Ниббаса… или его кончиной.
Злата – девочка 16 лет, ученица 9 класса международной школы города Красноярска. Девочка очень красивая: у нее огромные серо-голубые глаза, густые, длинные, вьющиеся волосы пшенично-золотистого цвета. Время, о котором повествуется и в котором живет Злата – это время, когда все народы уже сдружились ради одной цели – выжить после глобального переселения, жить мирно одной семьей (единое человечество) и бережно относиться к планете Земля. В этой части книги Злата и её друзья сталкиваются с злодеями из космоса, им приходится преодолевать внутренние страхи, спасать близких и галактику.