Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді - [22]

Молодший син Марії Михайлівни Гліб Василькович Білозерський (1236—1278) кілька років провів у Золотій Орді. Никонівський літопис сповіщає про те, як він, ще молодий князь, служив татарам і врятував багатьох християн від нелюдського ставлення ординців.[10] У 1257 році Гліб одружився у Золотій Орді на монголці. У нього скоро з’явилися сини Дмитро (помер у 1294 р.) та Костянтин (помер у 1307 р.).[11] Очевидно, благополучна служба Гліба серед загарбників пов’язана з ростовським єпископом Кирилом, який зцілив ханського сина, аж вся «орда радовалась».[12] Хан наказав давати данину храму святої Богородиці, де правив владика. Однак наступний ростовський єпископ Ігнатій на десятий тиждень після урочистого поховання Гліба Васильковича у Соборній церкві «осудил убо бе зело жестоко своего великого князя» і наказав перепоховати його в Княгиніному монастирі.[13] Оскільки за це владика був покараний митрополитом («осудил бо еси преже суда Божіа уже скончавшагося, а жива суща стыдяся, и дары от него приемля»),[14] то можна припустити, що померлий мав серйозні суперечності з проординським церковником.

Син Михайла Всеволодовича Ростислав (1223—1264), одружившись у 1243 році на дочці угорського короля Бели IV Анні, отримує у володіння сербські князівства Мачву і Боснію.[16] Його резиденцією стає Белград. Відомо, що дочка Ростислава Михайловича Кунгута вийшла заміж за володаря Чехії Пржемисла ІІ Оттокара і проголошена чеською королевою.40[17]

Крім неї, Ростислав та Анна мали ще двох синів та трьох дочок. Найстарший син, названий на честь діда Михайлом, був баном Мачви та Боснії. Одна з дочок41 вийшла заміж за царя Болгарії Михайла І Асена. Грифіна стала дружиною краківського князя Лестька (Лешка) Чорного, а Маргарита — черницею–абатисою.[18]

Багато нащадків дав син святого Михайла Симеон, глухівський князь. З його родини пішли відомі роди князів Новосильських, Білевських, Одоєвських та Воротинських.[19] Від іншого сина Михайла Всеволодовича Мстислава, карачаївського князя, пішли князі Карачаївські, а згодом Мосальські, Хотетовські, Козельські, Єлецькі, Звенигородські і Болоховські.[20]

Велике родове гніздо зародилося і у сина Юрія, нащадками якого стали князі Конинські, Спашські, Мишецькі, Мезецькі, Борятинські, Оболенські та Волконські.[21] За дослідженням Чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського, до гілки роду князя Михайла належать також князі Долгорукі, Горчакови та Щербатови. Святий «за свій великий подвиг нагороджений і на землі благословенням набесним»,[22] — так зазначає відомий дослідник про продовження буття у нащадках відомого князя, який зробив виклик Орді.

Джерела та література

Вступ

1 Кусков В. История древнерусской литературы. — М., 1989. — С.132.

2 История русской литературы XI—XX веков. — М., 1983. — С.29.

3 Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда. — Ленинград, 1937. — С.168.

4 Соколов Ю. За землю русскую. — М., 1990. — С.42.

5 Демков М. Краткая история Черниговской земли до XIX века // Календарь Черниговской губернии на 1886 год. — Чернигов, 1885. — С.73.

6 Тисячоліття Чернігівської єпархії. — К., 1992. — С.10.

7 Галятовський I. Ключ розуміння. — К., 1985. — С.355—356;

Татищев В. История российская в 7 томах. — М., 1965. — Т.5. — С.35—38.

8 Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских. — М., 1915. — Кн.3. — С.50.

Розділ І

З РОДУ ОЛЬГОВИЧІВ

1 Літопис руський. — К., 1989. — С.326.

2 Лісовий Г. Святі мученики та сповідники Михаіл і Феодор Чернігівські // Житіє святих Михаіла, князя Чернігівського та боярина єго Феодора. — Чернігів, 1992. — С.4,14.

3 Карамзин Н. История государства Российского в 12–ти томах. — М., 1991. — Т.ІІ—ІІІ. — С.552.

4 Максимович М. Киев явился градом великим. Вибрані українознавчі твори. — К., 1994. — С.111.

5 Власьєв Г. Потомстмо Рюрика. Материалы для составления родословной. — СПб., 1906. — Т.1. — Часть І. — С.26.

6 Ричка В. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі // Український історичний журнал. — 1992. — №1. — С.135; Пушкарева Н. Женщины Древней Руси. — М., 1989. — С.75.

7 Грушевський М. Історія України–Руси в одинадцяти томах, дванадцяти книгах. — К., 1993. — Т.ІІІ. — С.569.

8 Літопис руський. — С.395.

9 Голубовский П. История северской земли до половины XIV столетия. — К., 1881. — С.170.

10 Там само.

11 Лиманов Ю. Северо–восточный источник Московского летописного свода 1480 г. // Исследования по истории феодально–крепостнической России. — М. — Л., 1964. — С.18.

12 Зотов Р. О Черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. — СПб., 1892. — С.286.

13 Кайдаш С. Сила слабых. Женщины в истории России (XI—XIX в.в.). — М., 1989. — С.36.

14 Зотов Р. Вказана праця. — С.286.

15 Там само.

16 Преподобная Евфросиния Суздальская // Памятники древнерусской церковно–учительной литературы. — СПб., 1896. — Выпуск второй. — С.24.

17 Родовід руських князів за літописом руським. До 1500–річчя Києва. Склав Л. Махновець. — К., 1989.

18 Літопис руський. — С.510.

19 Там само. — С.354.

20 Голубовский П. История северской земли до половины XIV столетия. — С.170.

21 Карамзин Н. История государства Российского в 12–ти томах. — М., 1991.— Т.II—III. — С.464.