Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді - [21]

«Во славу Тріупостаснаго Бога, вь честь Приснопамятному Святому Михаилу Черниговскому, от корене Равноапостольнаго Князя Владиміра Великаго в седьмой степени произшедшему, за веру и Отечество с другом своим Феодором Болярином в Орде от Батыя в 1244 лето 20 Сентября пострадавшему, из Чернигова в столичный град Москву принесенному, здеже сь державными своими сродниками почивающему, Благочестивейшая Великая победами и миромь превознесенная Императрица Екатерина Вторая, всехь единоверных, Греко–Восточныхь Христіань надежда, покровь и избавленіе, силу Оттоманской Порты низложившая, неприступную Бендерськую крепость в прахь и пепель обратившая, победоносное свое оружіе за Дунай разпространившая, сожженіемь и совершеннымь Турецкаго флота в Архипелаге при Чесме изтребленіемь прославившаяся, Молдавіи, Валахіи и Архипелажским островам вожделенныя выгоды утвердившая, народам, обитающим вь Крыму, вь Кубани и Тамане свободу даровавшая, одержаніем пристаней, Керчи, Еникуля, города Кинбурна к новым промысламь и кораблеплаваніям в Чорное и Белое море путь отверзшая, возобновляя древнія града Кремля зданія новымь великолепіемь, сію раку вь торжественное изьявленіе преслано заключеннаго с Портов Оттоманского Іюля 10 дня 1774 года мира, и в знак истиннаго своего благочестія и пламенеющей к Богу благодарності, вь третіенадесять лето благословеннаго своего царствованія, при Наследнике своем Благоверном Государе Цесаревиче и Великомь Князе Павле Петровиче и супруге Его Благоверной Государине и Великой Княгине Наталіи Алексеевне от созданія міра 7282, от Рождества Христова 1774, воздвигнути благоволила».[29]

Попередню мідну гробницю було вкладено в цю срібну раку, яку у дні захоплення французами Москви втрачено.[30]

Під час офіційної канонізації князя Михайла та боярина Федора у XVI столітті церковники визначили характер портретного іконопису мучеників. Святий Михайло мав зображуватися художниками так: «Рус, власы — кудри, а брада короче Василия Кесарийского, с проседью».[31] Зустрічається й опис зовнішньості мучеників в Устюжському літописі XVI століття: «Михаиль русь, власы кудреваты, брада, аки у Іоанна Предтечи, с проседью; на главе шапка; шуба верх камка киноварь с бьлилом, испод лазорь, камка же.

Феодорь сед, плешивь, власы с ушей мало повились, брада покороче Власіевы, шуба верх лазор сь белилом, камка пестрена, испод киноварь пестрен же.

Михаил держит крест или молебна, і в левой мечь в ножнах.

Феодор держить церковь, а другая молебна; инде пишут в руке крест, а вь другой меч в ножнах».

Після перевезення мощів князя Михаила і боярина Федора у Москву чернігівці не забувають про релігійний і громадський подвиг земляків. У 1692 році за проханням солдат та стрільців у фортеці («у малом верхнем городе») споруджено дерев’яну церкву князя Михайла та боярина Федора.[33]

Вона діяла до 1766 року, а потім за ветхістю була розібрана. Нову кам’яну церкву на честь великомучеників Михайла і Федора почали будувати при Чернігівській духовній семінарії у 1803 році. Будівництво ж храму завершили у 1808 році.[34]

Архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський через кілька десятиліть потурбувався про капітальний ремонт приміщення церкви, який закінчено 14 вересня 1866 року.[35] Відбувалися і пізніші реконструкції. Після однієї з них красивий купол церкви став нагадувати один з куполів Володимирського собору Києва.

За часів радянської влади церква використовувалася переважно як склад, і лише у 1991 році завдяки православній громаді храм відчинив двері[36] для віруючих і нині у ньому проводяться богослужіння.

Розділ ІХ НАЩАДКИ МИХАЙЛА ВСЕВОЛОДОВИЧА

Завершальні сторінки нашого дослідження ми присвячуєм короткій студії про нащадків Михайла Всеволодовича, Не все про них відомо, але ряд цікавих, неординарних подробиць про особистостей з роду святого засвідчують про те, що духовні чесноти князя, його праведний стиль життя як певний код–кодекс поведінки передавався спочатку дітям, а потім їх наступникам.

25 вересня 1250 року помирає старша дочка Михайла Всеволодовича — настоятельниця жіночого монастиря в Суздалі Єфросинія. Вона залишила про себе добру славу як лікарка, знавець філософії, риторики, сумлінний організатор монастирського життя.

У XVI столітті в Суздалі церковні діячі за прикладом інших міст вирішують визначитися, яку б видатну історичну особу оголосити святою.[2]

Суздальським єпископом Варлаамом було віднайдено житіє[3] Єфросинії Суздальської37 із змістом якого він познайомив Івана IV (Грозного)[4] (легендарність цього літописного оповідання, написаного ченцем Григорієм, за думкою дослідника В. Колобанова, «сусідствує з історичними фактами»).[5]

За особистим бажанням царя38 вона була невдовзі офіційно канонізована.[6] Онук Михайла Всеволодовича — Олег,39 син Романа Старого, теж проголошений святим.[7]

Завдяки турботам ростовської княгині Марії та її дітей — Бориса та Гліба — було встановлено вшанування їх батька і діда князя Михайла, збудовано на його честь церкву.[8] Дочка, як ми зазначали раніше, написала для церковного використання в прологах первинне житіє про мученицьку смерть найближчої їй людини. У 1271 році княгиню поховали у Спасо–Яковлевському монастирі, який вона заснувала на березі озера Неро.[9] Через деякий час у місті припиняються систематичні літописні записи.