Злочинці з паралельного світу - 2 - [8]

Джохар знову заперечливо похитав головою:

— Нельзя. Ані там ждат могут.

Він ліг на своє ліжко і сказав:

— Нада думат.

Хроня сховав фото.

Раптом недалеко почувся незрозумілий шум.

Джохар пружно схопився з ліжка, сягнув за гвинтівкою і одним стрибком опинився біля дверей. Якесь шамотіння почулося ближче.

Джохар рвучко відчинив двері і прицілився. Шум наближався. Хроня теж підвівся, чекаючи найгіршого. Рекс тихенько загарчав, показавши зуби.

Але Джохар опустив гвинтівку і вийшов з комірчини.

Свічка заблимала, і Хроня побачив, як на порозі щось ворушиться.

Ще за мить він розібрав, що це крук. Тільки йшов він якось дивно: задкуючи, переліз через поріг, допомагаючи собі крильми. Гай щось тягнув за собою, міцно затиснувши у дзьобі.

За круком зайшов Джохар. Побачивши, що він посміхається, Хроня заспокоївся. Він на одній нозі стрибнув ближче і нахилився, щоб роздивитися, що цього разу притягнув крук. Це був важкий собачий нашийник, зроблений з блискучих жовтих і білих пластинок. Посередині його висіло щось схоже на медальку. На ній рельєфно виступали літери і якесь зображення.

Крук Гай сів на хвіст, розкрив дзьоба і відхекувався зовсім як людина. Чорні намистинки його очей виблискували радісно й переможно. Він явно пишався собою.

Хроня не витримав і почав реготати, за ним Джохар, а Рекс поклав голову на лапи і собі пирхав.

— Ну ти даєш! — сказав Хроня. — Ми думали, що нас бандити оточують!

Хроня підняв нашийника.

— Тут щось не нашими буквами написано.

Джохар підніс медальку ближче до свічки і прочитав:

— ВЕР-ВУЛФ.

— Мабуть, кличка собача, — сказав Хроня. І запитав: — Де ти його знайшов?

— Убогому буде багато поживи із поля невправного, — буркнув крук, ображений колективним реготом. — Це для Рекса.

— Мені?! — здивовано підвів голову Рекс. — Та я ще в житті не носив нашийника! Це тільки хазяйські пси носять такі цяцьки!

— Хмари та вітер, а немає дощу — це людина, що чваниться даром! — закричав крук. — Як прив'язувати камінь КОШТОВНИЙ до пращі, так глупцеві пошану давати!

— Добре, добре! — поспішив заспокоїти його пес Рекс, який з того всього зрозумів лише, що крук на нього розгнівався. А це означало, що він знову надовго замовчить. — Добре, я спробую. Допоможи, Хроню.

Хроня одягнув нашийника Рексові.

Крук заспокоївся. А Рекс пробурчав собі під носа:

— Може, хоч гицлі не ловитимуть тепер…

Розділ VII. ДЖОХАР ЗНИКАЄ

Хроню не полишала думка, як пробратися у квартиру, з якої їм так нагло довелося тікати.

Крук, повертаючись із міста, розповідав, що Чмак весь час ошивається біля Джохарового будинку, тому йти туди не можна.

Якось вночі, коли всі вже спали, Джохар повернувся з міста з якимсь чоловіком. Вони тихо присіли коло столу і запалили свічку. Хроня не хотів заважати, тому вдав, що спить.

Чоловіки про щось тихо говорили, п’ючи чай, який Джохар приносив у термосі.

Хроня знову задрімав. Але невдовзі прокинувся, бо йому почулося, ніби Джохар вимовив його ім’я. Він прислухався. Так, чоловіки говорили про нього.

— Ти ж розумієш, — тихо казав дядько, якого Джохар називав Васею, — що Ацетон зі своєю бандою твого пацана, Хроню, із Зони не випустить? Він тепер і від тебе не відстане. Нащо ти у це ув’язався, Джохі?

Джохар помовчав, а потім ураз захриплим голосом сказав:

— У меня син бил. Там, в Грозном. Бомбой убіло. Двенадцать лет. Савсем, как етот.

Незнайомець Вася зітхнув:

— Добре. Покажи карточку.

Джохар легенько торкнувся Хрониного плеча. Хлопець підвів голову.

— Тут человек. Карточку пасматрет хочет.

Хроня витяг заплічника і подав Джохарові картку.

Незнайомець довго і уважно роздивлявся веселі обличчя, нахилившись до свічки.

Хроні від хвилювання стало важко дихати. Нарешті Вася простягнув картку хлопцеві і з жалем заперечно похитав головою:

— Ні, нікого не знаю…

— А ви тут жили до… до того? — спитав Хроня.

— Так, — сказав чоловік. — Але тут стільки людей жило… Місто ж величезне.

Побачивши, як засмутився хлопець, Вася сказав:

— Ти, пацан, не падай духом. Хтось та знайдеться, хто хоч когось із них знає.

Та впевненості в його голосі Хроня не вчув.

— Добро, — сказав Вася. — Я вже піду. А ти, Джохі, будь обережним. Кажуть, якась вовча зграя у Зоні з’явилася. Якогось бомжа біля міста знайшли з перегризеним горлом. А поруч на снігу — сліди вовчі і людські… босі… Доганяєш? Чортівня якась… Ходять чутки, що це перевертні, вовкулаки, які обертаються то на людей, то на вовків. Ми тут такого набачились… Нас уже нічим не здивуєш. А ти дивись!

І нічний гість пішов.

Наступного ранку Джохар зібрався кудись іти, хоча звичайно вдень він намагався не виходити. Збирався довго й ретельно: взяв запасні набої, мисливський ніж, гвинтівку і навіть дві невеличкі круглі гранати.

Рекс, який спостерігав за ним, не витримав і шепнув Хроні:

— Він що, на війну збирається?

Хроня занепокоєно стежив за Джохаром.

Зібравшись, Джохар присів на своє ліжко і спідлоба глянув на Хроню.

— Схажу на квартиру, — суворо мовив він. — Не вихади.

— Джохар, не треба! — попросив Хроня. — Ти ж сам казав — там засада може бути…

Але Джохар пішов.

Хроня з Рексом залишились у криївці самі, бо крук, як завжди, полетів «пасти пляшкоїд а», як він казав.