Злочинці з паралельного світу - 2 - [6]

— Ладно, — сказав бородань. — Меня зовут Джохар. Чаю хочеш?

Хроня підвів голову. Очі у бороданя потепліли, і він уже не здавався таким непривітним.

— Хочу, — сказав Хроня.

Новий знайомий повів Хроню на кухню. Там стояла маленька залізна плита — буржуйка. На ній грівся чайник.

Джохар виклав на стіл хліб, цукор, ще щось їстівне.

Від їжі і тепла Хроня розімлів.

Раптом Джохар підвівся і обережно визирнув у вікно. Стиснув гвинтівку, яку так і не випускав з рук, і повернувся до Хроні:

— Тс-с-с!

Тихо ступаючи, підійшов до дверей і прислухався. Тепер і Хроня почув у під’їзді чиїсь кроки. У двері неголосно постукали.

— Хто? — спитав Джохар.

— Джохар, вийди, побазарить нада, — почув Хроня начебто знайомий голос.

Джохар повагався, але все-таки відімкнув двері. Хроня з Рексом виглядали з кухні.

На сходах стояв Ацетон у чорній дутій курточці, яка відстовбурчувалася від схованої під нею зброї. Коли він знову заговорив, у його голосі вчувалася загроза.

— Ну? — Джохар не приховував своєї ворожості.

— Джохар, ми з тобою дружно живем, правда?

— Ну?

— Отдай пацана. Ми знаєм, шо він тут.

Джохар мовчав.

— Джохар, — знову почав Ацетон, — у нас свій бізнес, у тебе — свій. На фіг тобі розборки, а?

— Нет, — сказав Джохар. — Ухаді!

— А ти подумав?

— Падумав.

Тут з-за Ацетона вискочив Чмак. Він закричав, показуючи пальцем на Хроню:

— Он він, я його бачу!

І раптом Джохар зробив щось несподіване — розмахнувся своїм важким військовим черевиком і дав Чмаку такого копняка, що той вилетів з під’їзду і зарився у кучугуру снігу, аж за ним зашкварчало.

А тоді Джохар з усієї сили хряпнув дверима перед носом в отетерілого Ацетона.

— Гей, чечня! — гукнув той у закриті двері. — Ти ще пожалкуєш!

Він пішов подвір’ям, раз-по-раз оглядаючись на Джохарове вікно. А Джохар стояв і дивився на нього, аж поки той зник за рогом. Потім відвернувся від вікна і глянув на Хроню:

— Стрелят умеєш?

— Н-н-ні.

— Ухадит нада.

Джохар поскладав до торби якісь речі, взяв гвинтівку і махнув Хроні, щоб той ішов за ним. У кімнаті, що вікнами виходила на протилежний бік будинку, обережно відкрив вікно, роздивився довкола і вистрибнув на сніг. Хроня з Рексом стрибнули за ним. Та не встигли зробити й двох кроків, як з-за рогу вигулькнув Чмак. Побачивши втікачів, він шмигнув назад, щосили волаючи:

— Тікають! Тікають! Вони тікають!

На його лемент прибіг Гагіч, що залишився стежити за Джохаром. Чмак підскакував перед ним, не затуляючи пащеки.

— Та, блін, не плутайся під ногами! — проревів Гагіч.

І Чмак вдруге дістав добрячого копняка, аж за ним засвистіло. Він вирився з замету, пригладив рідке волоссячко, що намокло від розталого снігу, і сказав сам до себе, бо Гагіча і втікачів вже не було й видко:

— І ці копають, і ті копають. Треа, таксаать, шукать третю сторону.

Почухав болюче місце і зник у заметі.

А Гагіч тим часом біг за втікачами і одночасно гукав у мобілку:

— Шеф, вони тікають, шо робити? Шо дєлать, шеф?

Діставши, видно, якесь розпорядження, заховав мобілку і натомість витяг короткий ствол.

Джохар біг дворами, знаходячи якісь тільки йому відомі проходи і лази. Але, видно, банда теж добре знала місто. Бо невдовзі Хроня почув, як недалеко від них зупинилася машина.

— Уже близко, — сказав Джохар.

Вони підбігли до купи поламаних залізобетонних плит. Джохар із зусиллям відсунув шматок плити, і Хроня побачив лаз, що вів кудись униз.

— Бистро! — скомандував Джохар.

Рекс стрибнув у отвір першим. Хроня затримався, бо саме зауважив, що ніде не бачить крука.

Раптом його щось боляче штовхнуло у ногу над коліном. Хроня нахилився і побачив, як на штанях розпливається темна пляма. Майже в цю ж мить пролунав другий постріл.

Джохар упав на сніг і теж почав стріляти. Хроня стрибнув у отвір. Різкий біль полоснув його по нозі, і хлопець втратив свідомість.

Розділ VI. ОДУЖАННЯ

Коли Хроня відкрив очі, побачив над собою вже знайому бороду.

— Де я? — кволим голосом спитав хлопець. Борода зникла, натомість над ним з’явилася рідна псяча морда, і мокрий гарячий Рексів язик лизнув його просто в ніс.

— Лежи тихо! — сказав Рекс. — Ми втекли. Джохар тебе сюди на плечах притягнув.

— А як… ті…

— Е-е, Джохар як по них — тра-та-та-та-та! За ними тільки закурилося!

— А крук? — Хроня обвів очима маленьку тісну кімнатку, в якій лежав на залізному ліжку.

— Десь загубився, — сказав пес. — Ти не переживай, Джохар каже, що знайде його.

Хроня спробував поворушити ногою і аж застогнав від болю.

— Ти той, лежи спокійно, — Рекс поправив ковдру. — Тебе трохи кулею зачепило. Але кістка ціла, а це головне, каже Джохар. Він тебе вилікує!

І потяглися довгі дні одужання. Джохар доглядав за Хронею наче справжній лікар. Він змінював пов’язки, змащував рану якоюсь смердючою маззю, варив Хроні гіркі трав’яні чаї.

Нога почала гоїтися.

Джохар часто кудись зникав, наказуючи Рексові не виходити і сидіти тихо. Повертався він з їжею та новими ліками.

Одного дня він повернувся з круком на плечі. Хроня з Рексом зраділи, побачивши крука живим і неушкодженим. Той теж зрадів, бо сів Хроні на плече і почав ласкаво перебирати дзьобом його волосся. Хлопцеві було лоскітно, він розсміявся і сказав:

— Відстань, там хробачків немає!