Злочинці з паралельного світу - 2 - [10]

— Як це — вільним стрільцем? — здивувався Рекс.

— Ну, стріляю все, що погано лежить, ги-ги-ги! — зареготав Рата.

— То ти тепер сам?

— Ну, — знітився кіт, — не зовсім сам… Я деколи підробляю тут… На одних чуваків… Ну, там… треба, тіпа, щось підказати, порадити…

— Та ти звичайна шестьора! — сказав Хроня. — Як оте гаряче лайно — Чмак!

Рата весь напружився і хотів було втекти, але Рекс одним стрибком опинився біля нього і лапою притиснув кота до плити, грізно вишкіривши зуби.

— Ви шо, чуваки! — жалібним голосом скрикнув Рата. — Я ж не знав, що це ви! Я ж собі просто на життя заробляю! Я вас не здам!

Хроня підійшов ближче.

— Ну, кажи, на кого ти працюєш? На Ацетона? Чи ще на якусь сволоту?

— Ні, ні, не на Ацетона! — прохопився Рата.

— Тоді кажи на кого!

З виразу Хрониного обличчя Рата зрозумів, що той жартувати не збирається.

— На одного крутяка. Дуже кльовий пацан, башляє добре, — приклав лапи до грудей кіт. — Він навпаки хоче цього Ацетона з його пацанами з Зони викинути.

— А-а-а, — протягнув Хроня. — Конкуренти, тобто. Чули ми про них, чули. Вони теж живий товар за кордон продають? Чи тут збувають?

— Ні, ні, — знову щиро приклав лапу до грудей кіт. — Вони проти бандитів. Вони їх ловлять і в міліцію здають. Вони ось і зараз якогось бандита-чеченця спіймали, що його міліція розшукує…

— Гав! — сказав Рекс від несподіванки.

Хроня стримався і зробив Рексові знак мовчати.

Ратин погляд раптом зупинився на Рексовому нашийнику.

— А це ще що таке? — здивовано спитав кіт.

— Нашийник, повилазило тобі? — буркнув Рекс.

— А звідки він у тебе?

— Яке твоє діло? — розсердився Рекс. І глузливо спитав: — Може, хочеш сказати, що він твій?

— Та ні, не мій, — Рата злодійкувато відвів очі і прибрав байдужого вигляду. Було зрозуміло, що кіт щось приховує, але Хроні зараз було не до цього. В його голові залишилася лише одна думка: як визволити Джохара з рук «кльових» Ратиних хазяїв.

— Чеченця, кажеш? — удавано байдуже сказав хлопець. — А подивитися на нього можна?

— А він що тобі — тато? — неприязно мовив кіт Рата. — Чи тобі треба йому привіт передать?

— Еге ж, саме привіт, — жорстко сказав Хроня. — Давай, веди.

Тепер Рата по-справжньому злякався.

— Та мене ж Вульф удєлає, як я вам чечню здам!

— Ну ти, народний месник, — раптом озвався Рекс, — у тебе ще одне вухо ціле? То я на ньому зараз пірсінг зроблю — зразу десять сережок повісити зможеш. Хочеш — ні?

— Та я ж не відмовляюся, — присмирнівши, сказав кіт. — Я тільки попереджаю: якщо Вульф розсердиться — нам усім триндилець буде. Якщо не вдень — то вночі.

— Чого вночі? — спитав Рекс.

— Бо вони, чувак, вночі… — Рата притишив голос, — я чув — на вовкулак перекидаються! Тільки про це — менше базару…

— Менше базару — це тебе стосується, — сказав Хроня. — Ти веди.

Хроня присвиснув, кличучи крука. Той злетів хлопцеві на плече і сказав:

— Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде виявлений!

— Оба-на, — сказав кіт. — А це ще що за марабу?

Цим він одразу й назавжди нажив собі ворога в особі крука Гая.

— Спробуєш втекти, — значуще сказав Хроня, — ми тебе все одно знайдемо!

— Та ви що, чуваки, — сплюнув Рата, — ми ж так давно знайомі!

— Отож-то й воно — гірко зітхнув пес Рекс.

Розділ IX. ДЖОХАРА ВРЯТОВАНО

Рата привів їх до невеличкого сарайчика на краю міста. Ретельно огледівшись довкола, Хроня з Рексом не помітили ніде живої душі. На дверях сарайчика висіла здоровенна колодка.

Рекс потягнув носом повітря:

— Він там, усередині, я його чую. Тільки він не рухається, спить, чи що…

Хроня розпачливо поторгав велетенську колодку. Озирнувся. Неподалік лежав уламок залізної труби. Хроня спробував ним підважити колодку. Після кількох спроб вона подалася.

— Гай! — покликав Хроня, відчиняючи двері. — Сядь на дерево, і як тільки когось побачиш — гукай! Добро?

— Не дай сну очам своїм, і дрімання повікам своїм! — проголосив крук.

Хроня зайшов досередини. На землі долілиць лежав Джохар зі зв’язаними руками без жодних ознак життя. Хронине серце впало.

Він присів коло бороданя і перевернув його на спину. Обличчя Джохара було у крові. Але він дихав.

— Йому, мабуть, щось укололи, щоб він спав, — сказав Хроня Рексові, який теж підійшов.

Хлопець почав бризкати в обличчя Джохару водою з пляшки, що стояла біля нього.

— Джохар, Джохар, — торсав його Хроня, — треба тікати! Отямся, Джохар!

Джохар застогнав і відкрив очі.

— Води! — прохрипів він.

Хроня напоїв його з пляшки. Сили потроху верталися до Джохара. Нарешті він із зусиллям сів і зупинив свій погляд на Хроні.

— Ти… тут… как ти…

— Давай, Джохар, вставай, — підганяв його Хроня. — Зараз можуть прийти оті вилупки, що тебе тут закрили!

— Я уже… уже…. — Джохар із зусиллям підвівся і зробив крок до дверей…

І тут почувся розпачливий лемент крука:

— Рятуйся, як серна з руки, і як птах із руки птахолова! — горлав він і щосили ляпав крильми, аби зчинити більше галасу.

— Хтось іде! — сказав Хроня.

Двері рвучко відчинилися, і на порозі з’явилася чоловіча постать, а за нею — друга. В руках у чоловіків були замашні кийки, схожі на бейсбольні бити.

Зі світла вони не могли роздивитися, що діється у мороці сараю, тому зняли чорні окуляри й не поспішали відходити від дверей. Але ось один із них з полегшенням мовив: