Шляхом «Леґенди» - [5]

3. НОВИЙ ДРУГ

Час минав. Приходили події, які я інакше почав оцінювати, як тоді, коли ще був малим хлопцем. Змінилися умови мого життя. Я став на працю в Повітовому Союзі Кооператив у Радехові.

Місто, чужі люди, – все це виглядало мені іншим світом. Я мав єдиного друга в місті з дитячих літ, яким був Мільонко Басюк і який мене познайомив зі Славком Бігуном і Романом Левицьким, дещо молодшим за нас. Це вони мене впровадили в умови міського життя, це були ті друзі, з якими я міг ділитися тайнами моєї душі. Разом ми говорили про ОУН, яка заступила слово УВО. Жоден із нас не був членом таємної організації, і самі ми не знали, як до неї вступити. Але часто ми докладно обговорювали звідомлення з «Нового Часу» про політичні судові процеси і про відсутніх, які в більшості трималися по-геройському й перед поліцією не заломилися. Такі герої нам дуже імпонували, й ми мріяли їх побачити колись у житті.

Несподівано для мене на працю до Союзу поступив Євген Віюра із Сокальщини, який був старший за мене на три роки. Він уже був по гімназійній матурі. Високий, сильно збудований шатен із сірими очима. Замешкав в одній кімнаті зі мною. Він, як і я, не мав нікого з рідних у Радехові. Ми для себе були господині й куховарки. Самі варили кавалерський чай, смажили яєшню й випивали спільно молоко, яке мені приносила пані Ференс.

Спільна праця в Союзі та спільна доля нас скоро подружили.

Не раз я з нетерпеливістю чекав вечірніх годин, коли ми після праці замикали нашу кімнату, приналежну до Союзу, тяжкими сталевими віконницями й із приємністю обговорювали всі актуальні політичні події. Найбільше нас цікавили політичні судові процеси ОУН, бойові акції, арештування людей і т. п.

Я звичайно заходився коло вечері, яка найчастіше складалася з чаю й пісної булки чи житнього хліба. Рідко коли ми позволили собі на таку розкіш, як масло або шинка. Не раз я смажив яєшню з побитих яєць, які казав наш директор Антін Маланяк задармо брати з магазину, поки свіжі. В таких випадках це вже був «пир», не вечеря. Це все ми робили на мініятюрній спиртовій кухонці в діяметрі на 6 сантиметрів, т. зв. «ліліпуті». В тому часі Євген проходжувався з кута в кут і виводив свої філософічні міркування та приходив усе до корисних висновків для ОУН.

– Тільки щоб увесь нарід одностайно став до боротьби, то 6ез танків і літаків розбили б ми польського окупанта й загнали б ген аж: за ріку Вислу, як колись гнав їх великий гетьман Хмельницький, – у задумі говорив Євген.

– А де візьмемо зброї, щоб успішно розбити озброєну польську армію? – питав я його.

– Сила духу й волі, – продовжував Євген, – це наймогутніша зброя. Подумай, коли б стали до бою мільйони, то вся зброя, яку має на наших землях ворог, могла б дістатися в наші руки в перших днях революції. Ундисти й опортуністи роблять закид нам, націоналістам, що ми, мовляв, із мотикою на сонце вибираємося. За їх думкою виходило б, що ми ніколи не виграєм революції. Це говорять слабодухи, які не вірять у свої сили, в сили народу, й вони за своєю духовістю не здібні стати до великого чину. Вони не вірять, що з одним обрізом можна здобути поліційну станицю з чотирма крісами й амуніцією, а далі до рук попаде цілий арсенал зброї. Коли б нарід дозрів до революції, то, кажу тобі, перед нею не встоялась би жодна ворожа армія на українських землях.

– То значить, Євгене, що треба наперед нарід приготувати до революції, але як це зробити?

– Бойовими акціями ОУН – впливає на психіку людей, які починають розуміти сенс революції і горять запалом боротьби з ворогом. У лави революційної боротьби стають нові покоління, які виховуються на традиції героїчної боротьби, й вони приспішать революційний процес.

– Скажи, Євгене, як можна стати членом ОУН?

Євген зупинився в половині кроку, обернувся й повільною ходою підійшов до мене. Його сірі очі пильно стежили за моїм зором, а кутики його уст ледь-ледь зраджували усмішку.

– А ти дуже хотів би стати членом ОУН?

Моє серце спішно почало битися, і я зрозумів, що від відповіді може залежати моя майбутність, що може здійснитися моя мрія, плекана в серці від дитинства.

– Я хотів би дуже, – і мій голос заломався наче б із страху, що Євген визнає мене за нездібного до ОУН.

– Дурненький ти ще, Богдане. Стати членом ОУН не є легко. Треба наперед бути готовим вмерти, а опісля вже стати членом. Це шлях тяжкий і небезпечний. Тортури, тюрма і смерть чигають на члена на кожному кроці, Щоб це все витримати й не заломитися в руках ворога, треба мати не абиякий характер і передовсім сильну волю. Бачиш, я і старший, сильно збудований, а до ОУН увійти боюся, не знаю, чи витримав би твердий шлях, чи витримав би тортури й не зрадив друзів.

– Думаєш, якби затиснув зуби в часі тортур і свято постановив мовчати, хоч би забили, чи це таки не можливо зробити?

– В тому і вся справа, щоб бути готовим умерти, а не зрадити. А чи ти свідомий цього?

– Я так і не раз над тим думав, не раз аж горю бажанням зробити щось корисного для української справи, навіть, щоб ризикувати життям.

– Цікаво говориш.

Євген узяв готовий гарячий чай та сів при столі. Але він змінив тему розмови і все одно не дав мені жодної надії, що я зможу зблизитися до ОУН.