Шляхом «Леґенди» - [7]
Досить скоро я вже підібрав відповідних кандидатів на районових таких районів: Середпільці, Дмитрів, Павлів, Щуровичі. Стоянівський район був уже зорганізований Вуглярем.
Дальша праця вже пішла швидко. Після номінації районових провідників, клітини по районах росли скоро. Через два роки організаційна мережа була завершена в повітовому масштабі. До опрацьовання лишилися тільки містечка Лопатин, Топорів і Холоїв.
До міського елементу треба було підбирати інші заходи, як до сільського, який був щирий і нескритий. У містечку все була небезпека натрапити скорше на поліційного інформатора. Районові Щурович і Павлова мали середню освіту, інші були сільські хлопці, але очитані, із вродженою інтелігенцією, наскрізь ідейні і працьовиті. Мрією кожного з них було стати колись членом ОУН.
На плечах районових лежали великі завдання, відповідальність і небезпека. Треба сьогодні їм признати, що всі вони вповні себе виправдали в організаційній роботі.
Про мої турботи в містечках я говорив з Іваном Климовим, який піддав думку, щоб здорове село здобувало містечка, т. зн. треба було переселити із села до містечка найкращий сільський елемент із метою здобувати міський ринок. Ті, які мають охоту бути купцями, повинні відкривати свої приватні крамниці. Торгуючи, економічно будемо себе скріплювати й більше фінансувати роботу ОУН. Купці, члени ОУН, займатимуть громадські становища в місті й рівночасно творитимуть проводи районів.
За такою рецептою Івана Климова, до Радехова перенісся Микола Свистун з Ордова і відкрив мануфактурну крамницю. Рівночасно він став військовим референтом повітового проводу. Крамниця Свистуна була дуже добрим зв'язковим пунктом в організаційних справах. Від того часу там постав контакт із місцевими міщанами й закріплювалися спершу товариські, а опісля й організаційні контакти.
Коли після кількох років тяжкої праці в повіті сформувалася добре зорганізована мережа ОУН, а в польській гімназії ім. Баденього існувала юнацька клітина під проводом Романа Левицького, тоді вже мережа була готова до чинних виступів.
Іван Климів, вислухавши мій усний звіт на окремій зустрічі в Радехові, сказав:
– Богдане, в Радехівсьому повіті є два великі земельні об'єкти: Криве і Щуровичі, які польський уряд задумує заселити польськими колоністами. Справа є дуже важлива для нас, щоб в ніякому разі не допустити польських колоністів на українські землі. Ваш повітовий провід мусить подумати й підготувати протиколонізаційну акцію, щоб не допустити чужинців на наші землі.
Зустрічі відбувалися у приявності повітового провідника Вугляра, який уже перед тим був докладно поінформований про справу й мав відповідний проект акції. По обговоренні поданого проекту, знову звернувся до мене Іван Климів:
– Вся технічна справа належить до тебе й ти, як організаційний референт, цілу акцію мусиш підготовити та зреалізувати силами членів усього повіту. Мусиш бути надзвичайно обережний, бо в цій справі поляки не будуть церемонитися, і треба сподіватися численних арештів та тяжких засудів. Пам'ятай, що акції треба надати такий зовнішній характер, щоб це виглядало на спонтанний вияв акції українського населення, яке відрухово чи інстинктивно стає в обороні рідної землі.
Завдяки доброму українському патріотові Антону Маланякові, який був моїм директором у Союзі, який, може, підозрівав мене в роботі організації, я ніколи не мав перешкод у різних зустрічах із людьми, що відбувалися дуже часто таки у приміщенні Союзу. Тож не раз мені доводилося переривати свої завдання й щезати на кілька хвилин десь у котромусь магазині та обговорювати справу з одним чи другим районовим провідником. Того всього мій директор наче б не запримічував.
б. ПРОТИКОЛОНІЗАЦІЙНА АКЦІЯ
Підготовка акції в повіті тривала приблизно півроку. Дата чинного виступу була призначена на квітень (правдоподібно, на день 15-го квітня) 1937 р. Сама акція відбувалася коло сіл Кривого і Щуровичі, які від себе віддалені приблизно на 25 км.
Тієї ночі всі члени ОУН були на поготівлі. Приблизно о 10 год. вночі загорілися скирти коло Кривого і Щурович, По селах дзвони дзвонили, скликали людей на місце вогню. Багато селян виїхало кіньми, чи побігло пішки на місце пожежі, але не спішилося гасити вогнів.
Хтось виступив і почав говорити:
– Люди добрі, українські селяни …
– Тихо, тихо, – понеслося серед людей, – хтось хоче говорити…
Нарід утих, тільки полум'я палахкотіло й чути було, як тріскотіла палена солома та збіжжя. Червона заграва впала на лице промовця, якого голова була понад усіми.
– Бачите ось ці скирти збіжжя, – продовжував нікому невідомий промовець, – це все не для нас, хоч на нашій, українській землі. Бачите ось ті лани довкола, це земля українська, на ній колись працювали наші предки, яка потом і кров'ю скроплена воїнами короля Данила, козаками Богуна і Хмеля, а самі ви свідками були, як ще недавно Січові Стрільці залягали тут в окопах і боронили святу землицю від польського наїзника. Багато крови пролили сини України на тій землі та не встоялись. Тепер добра землі забирає окупант. Ось ті лани вкоротці поділить і посадить тут своїх колоністів із Польщі. Це черговий грабунок нашої землі. Чи дозволимо на це?
Советские люди с признательностью и благоговением вспоминают первых созидателей Коммунистической партии, среди которых наша благодарная память выдвигает любимого ученика В. И. Ленина, одного из первых рабочих — профессиональных революционеров, народного героя Ивана Васильевича Бабушкина, истории жизни которого посвящена настоящая книга.
Селеста АльбареГосподин ПрустВоспоминания, записанные Жоржем БельмономЛишь в конце XX века Селеста Альбаре нарушила обет молчания, данный ею самой себе у постели умирающего Марселя Пруста.На ее глазах протекала жизнь "великого затворника". Она готовила ему кофе, выполняла прихоти и приносила листы рукописей. Она разделила его ночное существование, принеся себя в жертву его великому письму. С нею он был откровенен. Никто глубже нее не знал его подлинной биографии. Если у Селесты Альбаре и были мотивы для полувекового молчания, то это только беззаветная любовь, которой согрета каждая страница этой книги.
Биографический очерк о географе и социологе XIX в., опубликованный в 12-томном приложении к журналу «Вокруг света» за 1914 г. .
Книга французского ученого Ж.-П. Неродо посвящена наследнику и преемнику Гая Юлия Цезаря, известнейшему правителю, создателю Римской империи — принцепсу Августу (63 г. до н. э. — 14 г. н. э.). Особенностью ее является то, что автор стремится раскрыть не образ политика, а тайну личности этого загадочного человека. Он срывает маску, которую всю жизнь носил первый император, и делает это с чисто французской легкостью, увлекательно и свободно. Неродо досконально изучил все источники, относящиеся к жизни Гая Октавия — Цезаря Октавиана — Августа, и заглянул во внутренний мир этого человека, имевшего последовательно три имени.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.