ОУН і УПА - [5]
У наслідок її Конференції ОУН відбулись дві події: весною 1942 р. сот. Р.Шухевич вислав двох старшин — пор. Василя Сидора і пор. Юліяна Ковальського в розвідку по північних областях України з наміром піднайдення найкращих місць для встановлення військових баз ОУН. Ці старшини ствердили, що Чернігівщину, як також східні райони Житомирщини уже опанували чекістські банди. Найкращі можливості були на Берестейщині, Рівенщині й Ковельщині. Другим кроком було рішення Проводу ОУН творити на ПЗУЗ густу сітку Самооборонних Кущових Відділів (СКВ) в силі від роя до чоти на село для охорони населення від нападів німецьких, російських і польських грабунково-терористичних банд [35]. Треба припускати, що весною 1942 р. зроблено в Проводі ОУН теж рішення, щоб Військову Референтуру в Краєвім Проводі ПЗУЗ поширити в КВШ при КП ОУН.
Такий висновок можна зробити на тій підставі, що вже влітку 1942 р. була перенесена із ЗУЗ на ПЗУЗ група старшин ОУН, між якими були пор. Івахів-Рос і пор. Василь Сидор.
Від літа 1942 р. Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери перейшла на ПЗУЗ від пасивного спротиву до збройної оборони. З рук українських революціонерів почали гинути окупанти [36]. Від місяця серпня не минало вже й тижня, щоб Самооборонні Кущові Відділи не ліквідували жандармів, ляндвіртів, німецьких поліцаїв.
III
У місяці вересні 1942 р. Провід ОУН розглянув повідомлення Крайового Проводу ПЗУЗ, на основі якого ствердив, що там, крім СК.В, потрібно встановити постійні мобільні збройні відділи, розмірами сотень, для негайної допомоги місцевим сільським самооборонним відділам та для переходу від дефензивної тактики до дефензивно-офензивної. І саме в цьому рішенні є, як стверджує Степан Бандера, "зародження УПА з ініціятиви ОУН, як загальнонаціональної революційної армії…" [37].
На підставі повищого рішення Проводу ОУН військовий референт КП ПЗУЗ, Сергій Качинський-Остап (син православного священика), зорганізував у жовтні 1942 р. із поліських революціонерів першу військову сотню ОУН, що діяла в Дивинському повіті на Берестейщині. У слід за нею твориться в листопаді в сусідній Луччині повстанська сотня ОУН під командою пор. Івана Перегійняка-Довбешки-Коробки. В околицях Колки-Степань формується третя сотня під командою хор. Яреми, а в місяці грудні організуються дальші сотні — командира Дороша в Пустомитських лісах і командира Крука на Крем'янеччині [38]. Всі п'ять сотень і безліч СКВ підлягають Крайовому Військовому Референтові ОУН ПЗУЗ — пор. Василеві Івахову-Росові, дотеперішньому командантові підстаршинської школи ОУН в Поморянах, який прийшов на місце Качинського. Івахів мав до помочі КВШ ПЗУЗ. На тій підставі Осип Дяків (Горновий, А.Осипенко) називає В.Івахова "першим Шефом Штабу УПА" [39].
В грудні 1942 р. Провід ОУН доручив КП ПЗУЗ переорганізувати всі сотні ОУН в сотні під назвою "Українська Повстанська Армія" [40]. Коли в грудні 1942 р. німці зліквідували (розпустили) ненадійний для них батальйон протипар-тизанської боротьби, що був під командою майора Побігущого й сот. Шухевича, то останній включився в працю Проводу ОУН. Він взяв функцію військового референта на місце майора Д.Грицая, якого саме арештували й ув'язнили німці.
Р.Шухевич запізнався зі станом визвольної війни і зробив висновок, що прийшов час перейти цілій ОУН до чергової фази визвольної боротьби — офензивно-дефензивної, тобто ініціювання власних наступальних акцій проти ворогів. По лінії мислення Шухевича пішли напрямні до крайових проводів. І вже вкоротці був перший наслідок: 7 лютого 1943 р. сотня ком. Івана Перегійняка здобула місто Володимирець, знищивши або взявши в полон місцевий окупаційний відділ.
Рівночасно сотні ОУН повели наступ на відділи большевицько-російських партизанів. Розпочалася справжня двофронтова війна ОУН. 21 лютого 1943 р. відбулася
ІV
Конференція ОУН, яка наголосила безкомпромісову війну не лише з комуно-російським імперіялізмом, але й з расистсько-німецьким. Вирішено: "Проведення Й здійснення революційно-визвольних плянів і цілей нашої боротьби за УССД… ставлять перед нами завдання поширювати й скріплювати та творити нові окремі осередки організованої сили народу" [41]. В цій заяві добачуємо схильність Проводу ОУН до творення під назвою "У ПА" нової формації побіч ОУН. Головним командиром цієї нової формації Провід ОУН призначив провідника ОУН на ПЗУЗ — Дмитра Клячківського — Клима Савура — Охрима. Шефом штабу УПА призначено сот. Василя Сидора-Вишитого-Шелеста, який мав до помочі Крайовий Військовий Штаб ОУН, організований його попередником, поручником Василем Іваховим. Місяць квітень 1943 року можна вважати початком напливу до Української Повстанської Армії людей, які не були членами ОУН. Для противаги до швидко зростаючого націоналістичного руху ОУН і УПА, німці звільнили в квітні з тюрем колишніх членів ДУН, думаючи, що всі вони приєднаються на їх бік та включаться до "Дивізії Галичина". Але виявилося, що ДУН виконали наложене на них Організацією Українських Націоналістів завдання: "Старшини, підстаршини, стрільці ДУН у величезній більшості стали інструкторами, старшинами і командирами УПА, передали свій досвід партизанської війни, своє набуте військове знання, свої сили і життя Українській Повстанській Армії" [42]. В травні 1943 р. Провід ОУН відбув важливе засідання, на якому в.о. провідника Микола Лебедь уступив і на його місце вибрано одноголосне сот. Романа Шухевича. Після цього Шухевич негайно розширив існуючий при Проводі ОУН Крайовий Військовий Штаб до розмірів Головного Військового Штабу (ГВШ) ОУН. Командування цим ГВШ перебрав сам Роман Шухевич, тепер вже зі ступенем майора [43].
Hoaxer: интересные очерки об осаде Севастополя во времена Крымской войны, написанные крымским историком.Об авторе:Шавшин Владимир Георгиевич — Историк, краевед, член Союза журналистов Украины, член Национального союза писателей Украины, лауреат республиканской премии Крыма, заслуженный работник культуры Украины. Кандидат исторических наук. Автор книг по истории Крыма, Севастополя и Балаклавы: «Балаклавский Георгиевский монастырь», «За веру и Отечество» (в соавторстве), «Альминское сражение», «Балаклава», «Бастионы Севастополя», «Каменная летопись Севастополя», «Имя дома твоего».[1] — примечания, где {*1} — Так помечены ссылки на постраничные примечания. {1} — Так помечены ссылки на литуратуру и источники.
Монография затрагивает мало изученные в отечественной науке проблемы источниковедения, социальной истории и истории христианской церкви в Западной Европе. Исследуется текст «Деяний архиепископов гамбургской церкви» – сочинения, принадлежащего немецкомхронисту второй половины XI в. Адаму Бременскому. Рассмотрены не которые аспекты истории Гамбург-Бременского архиепископства в эпоху северных миссий (IX – сер. XII в.), отдельные вопросы истории проникновения христианской религии в средневековую Скандинавию.
На страницах этой книги содержатся сведения о самых громких убийствах, которые когда-либо были совершены человеком, об их причинах и последствиях. Перед читателем откроются тайны гибели многих знаменитых людей и известных всему миру исторических личностей: монархов и членов их семей, президентов, революционеров и современных политических деятелей, актеров, певцов и поэтов. Авторы выражают надежду, что читатель воспримет эту книгу не только как увлекательное чтиво, но и задумается над тем, имеет ли право человек лишать жизни себе подобных.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Более 60 лет прошло со дня окончания советско-японского вооруженного конфликта на границе между Монголией и Китаем, получившего в советско-российской историографии название "бои на реке Халхин-Гол". Большую роль в этом конфликте сыграла авиация. Но, несмотря на столь долгий срок, характер и итоги воздушных боев в монгольском небе до сих пор оцениваются в нашей стране и за рубежом с разных позиций.
Среди учебных изданий, посвященных европейскому Средневековью, книга Г.Г.Кенигсбергера стоит особняком. Автор анализирует события, происходившие в странах как Западной, так и Восточной Европы, тесно увязывая их с теми процессами в социальной и культурной жизни, которые развивались в Византии, исламском мире и Центральной Азии Европа в 400-1500 гг. у Г.Кенигсбергера – это отнюдь не «темные века», а весьма динамичный период, в конце которого сформировалась система ценностей, оказавшая огромное влияние на все страны мира.Книга «Средневековая Европа, 400-1500 годы», открывающая трехтомник «История Европы», была наиболее успешным изданием, вошедшим в «Серебряную серию» английского издательства Лонгман (ныне в составе Пирсон Эдьюкейшн).Для студентов исторических факультетов и всех интересующихся медиевистикой.