ОУН і УПА - [4]

5 липня 1941 р. проголошено склад Українського Державного Правління (УДП) під головуванням Ярослава Стецька, заступника голови проводу ОУН. Позицію міністра військових справ в УДП прийняв ген. Всеволод Петрів, а державними секретарями стали сот. Роман Шухевич і пор. Олекса Гасин. Міністерство видало доручення негайно приступити до творення військових шкіл: старшинської біля Мостів Великих під командою сот. Дмитра Грицая, підстаршинської в Поморянах під командою пор. В.Івахова-Роса, підстаршинської в Рівному під командою полк. Л.Ступницького [26] і підстаршинської біля Радехова під командою пор. Осипа Карачевського. Військову школу організовано на наказ ОУН і в Луцьку під керівництвом пор. Вірлика, що оформилася у військовий курінь. Коли німецькі окупанти знищили українську державу, то цей курінь змінив назву на "Господарчий курінь", який перетривав аж до весни 1943 р. і тоді перейшов до УПА [27].

Рівночасно ОУН перевела існуючий досі на ЗУЗ КВШ на Західні Українські Землі, що дальше залишався під командою сот. Д.Грицая. Також невдовзі був зорганізований у Рівному стрілецький резервовий полк "Холодний Яр" під командою полк. Л.Ступницького, що складався в своїй більшості з членів і симпатиків ОУН, і цей полк перейшов до УПА навесні 1943 р. Як бачимо, влітку 1941 р. ОУН провадила широку діяльність на відтинку підготовки власних військових кадрів.

Як знаємо, німці поставилися вороже до відновлення української держави. Тому в серпні 1941 р. сотник Р.Шухевич вислав до команди німецьких військ заяву, що з огляду на ворожу поставу німців до української держави ДУН перестають трактувати їх як союзників і не можуть більше з ними співпрацювати [28]. Німці негайно роззброїли ДУН і вислали в запілля. Члени ДУН, одначе, погодилися переформуватися у спеціяльний батальйон для поборювання комуно-російської диверсійної партизанки на Білорусі. Там вони перебули до грудня 1942 р., де придбали цінний досвід у боротьбі з російською протиукраїнською партизанкою [29]. Від вересня німці змушували станиці Української Народньої Міліції переходити у станиці порядкової поліції [30].

У вересні 1941 р. відбулася підпільна Перша Конференція ОУН, на якій, між іншим, визначено, що гітлерівська Німеччина є таким самим ворогом України, як сталінська Росія. Видано доручення приготовлятися до збройної боротьби проти німецьких окупантів [31]. Всією воєнною підготовкою далі керував КВШ ОУН, очолений сотником Дмитром Грицаєм, військовим референтом в Проводі ОУН. Незабаром відновлено або зорганізовано сітку військових референтів при краєвих, окружних, районових і повітових проводах ОУН. Ця сітка охоплювала більшу частину українських етнографічних земель на захід від Дніпра та окремі частини східньої і південно-східньої України. Всі члени ОУН були зобов'язані перейти військові вишколи. Найбільшою вишкільною базою для членів ОУН була Школа ОУН Військових Кадрів "Тигри", що діяла в Долинському повіті Станіславівської області, що її перейшли тисячі членів і симпатиків ОУН. Під кінець 1941 р. Провід ОУН призначив провідником ОУН на ПЗУЗ енергійного Дмитра Клячківського (відомого під псевдами Охрим і Клим Савур). Він взявся за формування збройного підпілля. Військовим референтом в Краєвім Проводі ПЗУЗ став Сергій Качинський.

Весною 1942 р. німецькі окупанти призналися, що їм не вдалося знищити українського націоналістичного руху, а навпаки — цей рух постійно зростав у силі. Гітлерівський міністер пропаганди Ґеббельс записав у своїм щоденнику під датою 6 березня 1942 р. наступне: "Повстанська загроза збільшується з дня на день. Повстанці опановують цілі області, вживаючи терор. Національні рухи сильніші, ніж ми передбачали. Це відноситься до балтійських країн і України"[32].

У квітні 1942 р. відбулася Друга Конференція ОУН, на якій виразно визначено необхідність основувати всю дальшу діяльність ОУН "на творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил".

Конференція прийняла концепцію двофронтової війни: "Московсько-большевицькій міжнародній концепції — Інтернаціоналу й німецькій концепції т. зв. "Нової Европи" ми протиставляємо міжнародню концепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Европи на засаді вільних національних держав під гаслом — "Свобода народам і людині"[33]. Вищевказана концепція ОУН стала політичною основою, на якій згодом постала УПА. Вона була притаманною політичною ідеєю УПА, що категорично відкинула будь-яку коляборацію з німецькими і московськими імперіялістами. Ця концепція перешкодила ширенню коляборації з т. зв. меншим злом, тобто з гітлерівськими расистами на базі т. зв. антикомунізму.

Ярослав Стецько скоментував концепцію ОУН такими словами: "УПА заперечувала тотально обі ворожі сили в Україні і не пристосувала себе за ніяких умов до жодної з них, її "співіснування" з Німеччиною і Росією було на полі бою, де грали скоростріли і падали наші і окупантські вояки" [34]. Завдяки концепції двофронтової війни народні маси пішли за ОУН, що стала справжнім авангардом народнього руху, а всі інші групи зникли.