ОУН і УПА - [3]
Закарпатські події причинилися в поважній мірі до рішення групи провідних революціонерів ОУН зформувати в лютому 1940 р. новий провід на місце ПУН, що його назвали "Революційним Проводом ОУН" під керівництвом Степана Бандери. "А це тому, що фактично в ОУН до 1940 р. існували два різні, протиставні ідеологічні й політичні потенціяли, напрямки, дві протиставні концепції…", — як стверджує Степан Бандера [15].
Коли розлетілася польська імперська держава, то з польських тюрем і концтабору в Березі Картузькій вийшли на волю тисячі українських революціонерів. Майже всі вони опреділилися по боці творення власної, української, незалежної збройної сили. Йшли гарячкові заходи мілітаризувати ОУН під новим окупантом — російськими імперіялістами [16]. Коли Тимчій і Гринів загинули в лютому 1940 р., то їх настанову продовжували чергові два славні крайові провідники — Дмитро Мирон-Орлик і Іван Климів-Леґенда.
Від лютого 1940 р. військовим референтом в Революційнім Проводі ОУН був пор. Роман Шухевич. Ця референтура розгорнула на Західніх околицях Українських Земель (ЗоУЗ) інтенсивну підготовку військових кадрів [17].
Взагалі, 1940-й рік знаменний в історії ОУН сильною революціонізацією кадрів, як підсумок досвіду, пережиття, боротьби й жертв цілого попереднього десятиліття й сильного переконання в проводі, що грядуть для українського народу епохальні події. Ця войовничо-революційна атмосфера віддзеркалена в Маніфесті ОУН, виданому в грудні 1940 р. Там читаємо: "Тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи" [18].
В квітні 1941 р. ОУН відбула свій II Великий Збір, на якому прийнято постанову, що ОУН буде
"спиратися на власні сили українського народу, відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили…". У "Військових постановах" читаємо: "1. Для здійснення своїх цілей ОУН організує й вишколює власну військову силу. 2. Завдання військової сили ОУН є: а) зорганізувати й перевести збройну боротьбу ОУН за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української Держави; б) бути ядром Української Армії в Українській Державі… 4. Завдання Військового Штабу й військових осередків ОУН в часі зриву є зорганізувати збройну силу Революції та керувати військовими акціями на землях. 5. У збройному зриві ОУН організує й веде до боротьби всіх українців без огляду на їх політичні переконання…"
І далі:
"8. Ввесь порив великих ідей українського націоналізму та вся сила динаміки Української Революції знайде своє втілення в українській революційній армії, яка постане в боротьбі цілого озброєного народу, дасть йому силу й перемогу та понесе ідеї Української Революції — свободи народам, — поза межі Рідної Землі" [19].
Люди, котрі приймали ці постанови, були тими самими людьми, які згодом формували УПА і вели її до боротьби проти загарбників.
У висліді II ВЗ ОУН швидким темпом розгорталася військова підготовка кадрів ОУН до боротьби за УССД. Провід ОУН, обраний на 2-му ВЗ на місце тимчасового РП ОУН, зорганізував на ЗоУЗ Крайовий Військовий Штаб (КВШ), очолений сотником Дмитром Грицасм, в склад якого ввійшли м.і. пор. Р.Шухевич, пор. О.Гасин та інші старшини. Через зв'язки до командування німецької армії вдалося вишколити і зформувати більший відділ націоналістичного війська під назвою: Дружини Українських Націоналістів (ДУН), що досягав кількости 800 осіб. Всі старшини і вояки ДУН були підпорядковані ОУН та склали присягу на боротьбу за УССД. Дружини Українських Націоналістів були під командою майора Євгена Побігущого і тоді вже сотника Романа Шухевича.
Після вибуху німецько-російської війни 22 червня 1941 р. ОУН негайно активізувала свої військові формації, щоб власними силами повести боротьбу за УССД [20]. Крайовий Провід на ЗУЗ під російською окупацією, до якого тоді входили визначні революціонери Іван Климів, Дмитро Маївський, Тарас Онишкевич, Роман Кравчук, Ананій Закоштуй та інші, змобілізував біля 10,000 готових до бою озброєних військовиків-націоналістів [21]. Ці відділи вступили в бої з втікаючими російськими окупаційними військами [22].
Проголошення відновлення Української Держави Актом 30 червня 1941 р. у Львові було поєднане з прибуттям куреня ДУН та підпільних збройних відділів. Ці відділи ОУН навіть визволили були від російських окупантів кілька міст та містечок. Тому, що німецький фронт пересунувся блискавичним темпом через західні й північно-західні землі України, то збройні відділи ОУН не мали часу оформитися у більші з'єднання.
Тоді провід ОУН вирішив зформувати з цих відділів "Українську Народню Міліцію", як орган влади в українській державі. Вони проіснували до вересня 1941 р., коли німецькі окупанти заходилися переформовувати їх в "Українську Допомогову Поліцію", підпорядковану окупаційній німецькій владі [23].
Відповідальним за організування Української Народньої Міліції був член проводу ОУН Іван Равлик [24]. Ці українські державні відділи міліції вкрили вкоротці густою мережею ЗУЗ, ПЗУЗ і частину ОСУЗ (Осередньо-Східні Українські Землі) та Буковину [25].
Александр Иванович Гучков – один из самых крупных политических деятелей дореволюционной России, член Государственной Думы и Государственного совета, лидер влиятельной партии «октябристов», в 1917 году – военный и морской министр Временного правительства; с 1913 года он входил также в Военную масонскую ложу.Именно Гучков являлся автором и организатором дворцового переворота, целью которого было, используя связи с рядом военачальников (М. В. Алексеевым, Н. В. Рузским и др.), заставить Николая II отречься от престола.
В работе изучается до настоящего времени мало исследованная деятельность императора восточной части Римской империи Лициния (308–324 гг.) на начальном этапе исторического перелома: перехода от языческой государственности к христианской, от Античности к Средневековью. Рассмотрены религиозная политика Лициния и две войны с императором Константином I Великим.Книга может быть полезна специалистам, а также широкому кругу читателей.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Генерал М.К. Дитерихс (1874–1937) – активный участник Русско-японской и Первой мировой войн, а также многих событий Гражданской войны в России. Летом 1922 года на Земском соборе во Владивостоке Дитерихс был избран правителем Приморья и воеводой Земской рати. Дитерихс сыграл важную роль в расследовании преступления, совершенного в Екатеринбурге 17 июля 1918 года, – убийства Царской Семьи. Его книга об этом злодеянии еще при жизни автора стала библиографической редкостью. Дитерихс первым пришел к выводу, что цареубийство произошло из-за глубокого раскола власти и общества, отсутствия чувства государственности и патриотизма у так называемой общественности, у «бояр-западников».
Фредерик Лейн – авторитетный американский исследователь – посвятил свой труд истории Венеции с самого ее основания в VI веке. Это рассказ о взлете и падении одной из первых европейских империй – уникальной в своем роде благодаря особому местоположению. Мореплавание, морские войны, государственное устройство, торговля, финансы, экономика, религия, искусство и ремесла – вот неполный перечень тем, которые рассматривает автор, представляя читателю образ блистательной Венецианской республики. Его также интересует повседневная жизнь венецианцев, политика, демография и многое другое, включая мифы, легенды и народные предания, которые чрезвычайно оживляют сухой перечень фактов и дат.
В своей новой книге «Преступления без наказания» Анатолий Терещенко вместе с человеком, умудренным опытом – Умником, анализирует и разбирает некоторые нежелательные и опасные явления для России, которая в XX веке претерпела страшные военно-политические и социально-экономические грозы, связанные с войнами, революциями, а также развал Советского Союза и последовавшие затем негативные моменты, влияющие на российское общество: это глубокая коррупция и масштабное воровство, обман и пустые обещания чиновников, некомпетентность и опасное кумовство.