Новая библейская энциклопедия - [18]

Вечность

она застыла внутри меня, где-то на пол пути между верхним и нижним ртами - разбухшая масса с медяками рыжих глаз - две лупатые воронки, через которые плывут в никуда и обратно треснувшие мидраши, соблазны Царицы Савской, темный Алеф, пожирающий Алеф светлый, непреодолимый пехад, шорах ани венновах, беноит Ершалоим, Кол Hидре, козни Асмодея, баал халомот, нечистоплотные таргумы, беспечная Пирхей Авот, Ховевей Шион, шем ха фораш, Мах Тов Мелек Израиль - песочные всхлипы, искусство быть смирным, коварная облачность, свитая радиальным методом, столь любимым преисподних дел мастерами - они воздвигли семь кругов замысловатой темницы, из которой я выберусь, ступая бездыханными ногами по ступеням ниспадающих строк

И вот вся жизнь!

Круженье, пенье

Моря,

пустыни,

города,

Мелькающее отраженье

Потерянного навсегда.

Когда же наконец,

восставши

От сна, я буду снова я

Простой индиец,

задремавший

В священный

вечер

у ручья?11

II(12)(12bis)

То, що пiсля ретельних дослiджень було iдентифiковано, як рештки другого сна Iвана Бенерегеза, починаючи з другоi половини XI столiття i до цi?i доби залиша?ться найважливiшою нiчною реликвi?й у Киiво-Печерськiй лаврi. Вже в так званому Киiвському лiтописному зводi, над створенням якого мiж двома бiгствами до Тьмутороканi слiпався великий Hiкон, згадуються дивнi iгрища, що траплялись чотири раза на рiк опiвночi у печерi благого Антонiя. Про це ж, але декiлька завуальовано, розповiда? Житi? Феодосiя, яке було написане iншим ченцем Печерського монастиря - Hестором, вiдомим за прозвиськом Лiтописець. Hестор обережно, так щоб не розполошити янголiв, звикших дрiмати бiля мощесховищ, натяка?, що iнколи з печери iгумена Феодосiя, учня та соратника Антонiя, долинав не зовсiм зрозумiлий для братii гамiр, "яко же с? iм на кол?снiцах ?дущем, другиiм же в бубни бiющем, i iнем же в соп?лi сопущем, i тако всiм клiчущем, яко же трястiся п?щер? от множьства плiща злиiх духов".

Приблизно у 1093 роцi у тому же монастирi був складен лiтопис, який на початку слiдуючого столiття лiг до основи славнозвiсноi Повiстi вр?мянних лiт. Дуже iмовiрно, що до складу цього лiтописа увiйшла значна частина працi Hiкона. Враховуючи традицiю складення лiтописiв, котру дуже нагадують вибрики сучасних постмодернистiв (i у тому, i у другому випадках займання з iншого автору - справа честi), ця iмовiрнiсть рiвня?ться майже ста вiдсоткам. Це надто важливо, бо судячи по обмовкам пiзнiших джерел, у Hiкона викладалась бiльш повна у порiвняннi з добре вiдомою на далi, версiя вiдвiдування апостолом Андрi?м приднiпровських круч, "iде же посл? же бисть Ки?в". Звичайно, настiльки важлива iсторiя не могла не увiйти у самому повному виглядi до слiдуючих за часом лiтописiв, до того ж складених в одному монастирi. Але в наслiдок боротьби мiж святими отцями за вплив на великокняжий престол займання з Hiкону зазнало сутт?вого скорочення, бо недвозначно вказувало на привiлеi у цiх зазiханнях Печерських iгуменiв. I на сьогодення ?диним джерелом, проливаючим хоч якусь подобу свiтла, щось на зразок отрутнолюмiнесцiйного свiчення, на первiсний варiант розповiдi про дiяння апостола Андрiя на берегах Борiсфену залиша?ться зберiга?мий з трепетом у стiнах лаври переказ.

Зовнiшня канва переказу не становить особливоi та?мницi й сюжет його, блукаючи мiж тiнями Iвана-Богословського та Стефанiвського вiвтарiв, стомлено наголошу?, що крiм встановлення хреста й пророцтва о виникненнi Киiва Андрiй Першозванний передав одному з мiсцевих волхвiв та?мний знак або, скорiше, заповiтний замiр. Знання о цьому замiрi передавалось вiд поколiння до поколiння, доки воно не зробилось ?диним скарбом преподiбного Антонiя, котрий десь на початку XI столiття оселився в однi?i з печер на околицi Ки?ва. Там у печерi вiн i заклав його бiсам, шо дуже голосно та нестримано оплакували своi колишнi силу та славу - тужливим виттям вони вiдвертали святого вiд старанних молитв. В обмiн на спадок апостола бiси, присягаючись на Святому Письмi, обiцяли Антонiю навiдуватися до нього на протязi 36 рокiв тiльки чотири раза на рiк: у нiч на передоднi Рiздва, на Масницю, в нiч на Iвана Купала та ще один раз, коли це iм буде до вподоби. Пiд час тих стричань Антонiй мав нагоду перевiрити цiлостнiсть закладенного майна i був зобов'язан величати бiсовi души iх колишнiми iменами: Перун, Велес, Хорс, Дажьбог, Стрибог, Сiмаргл, Мокошь, Сварог, Ярила, Кострома, Триглав, Hавь. Крiм того йому приходилось смиренно витерплювати бешкет, зчиня?мий нечистими, але, слава Творцю, з першими пiвнями гостi починали збиратися до Пекла, запалюючи в очах благого надiю на забуття у сiрому ковбанi ранкового сна.

У вiдведений бiсами час Антонiй та його спадко?мцi повиннi були у досконалiстi освоiти науку позбавлення вiд пiдступiв злих духiв, бо по закiнченню 36 рокiв кожного, кому стукне у голову вимогати повернення залогу, очiкувала нелегка з нудотою доля. Протягом тринадцяти ночей на нього чекали шаленi iспити, якi вiн мусив скласти дванадцяти розлютованим викладачам з Пекла, чия лютiсть була схожа з чергою розбурханих хвиль: перша i найменьша з них уселя? у серця тих, хто зазнав гибель човна, тваринний жах, остання ж, повстающа з морськоi безоднi згубною стiной, позбавля? розуму.