Меридіани - [2]
Так сталося і цього разу. Олексій Платонович спершу прочитав коротеньку лекцію про ввічливість, особливий людський дар. Потім, зласкавившись над принишклим Сергієм, дружньо заглянув йому в очі і сказав:
— Вже тиждень, як ми з доктором медицини Юрієм Олексійовичем Петровським і лікарем Лізою Бирюк вийшли з кабін електросну і знову спостерігаємо за Лан.
— За Лан? — ледве вимовив Сергій.
— Так. Те, чого ми чекаємо, відбудеться сьогодні…
— Сьогодні?
— Через кілька годин. Залишайтеся тут, ми покличемо вас, як буде можна. Думаю, що все буде гаразд…
Курганов вийшов, обережно зачинивши за собою двері, а Сергій знесилено сів на пружній постелі.
Завжди, коли йому треба було себе заспокоїти, Сергій вдавався до випробуваного прийому. Вольовим зусиллям він переключав роботу думки на прості, буденні речі й явища, які оточували його в цю хвилю, і, здається, досягав душевної рівноваги.
Аж головою струснув, відкидаючи причепливі думки. Огледівся навколо. Все в його каюті було знайомим і звичним: і ліжко, і стіл з космічним відеофоном, і рукописи майбутньої книги, над якою він працював ще кілька годин тому. А на кріслі — залишена Лан маленька хустина… Якщо довго і пильно дивитися на візерунок хустини, перед очима спливають несподівані картини. І Сергій втуплює очі в кольорову гаму, даючи пам’яті волю відтворювати минуле. Спершу йому здається, що візерунок чимось схожий на зарості навколо сергусіянського цілющого озера. Ну, й добре, хай думка лине туди, хай спогади про Сергус відвернуть його увагу від очікуваного якнайдовше. Проте картина сергусіянського озера займала Сергія недовго. Натомість згадалося давнє-давнє дитинство і один пам’ятний випадок. Сергієві було тоді, мабуть, років п’ять, а то й менше. Прокинувшись від післяобіднього сну, він пристав до старшої сестри Людмили: де вона поділа його яблуко, котре щойно лежало у нього під подушкою? Сестра сміялася, запевняючи, що яблуко Сергійкові приснилося, але він не вірив і вимагав. Зайшла бабуся Валентина і веліла Людмилі вийти надвір, не дражнити братика. Сестричка побігла до дверей, але на півдорозі наступила на Сергійків олівець, підсковзнулася, впала і розбила носа. Дім сповнився відчайдушним криком. Потім Людмилу з холодним компресом на носі вклали на канапі. Заспокоївшись, вона за кілька хвилин уже стала запевняти, що крізь сльози бачить батькову ракету на Місяці і якихось звірів. Сергійко миттю забажав побачити все те, і бабуся мусила вкласти його поряд з Людмилою. Але ніякої ракети, тим більше звірів, не було видно…
— Потрібні справжні сльози, — посміхнулася бабуся. — Тоді побачиш.
І Сергійко поклав на підлозі олівця, розігнався, підсковзнувся і набив велику гулю на лобі. Плачу було багато, але крізь сльози він тоді справді побачив (бабуся, ледве стримуючись від сміху, накрила йому очі хустиною) дивні кольорові ліси і якихось незвичних звірів.
…Піймавши себе на усмішці, Сергій злякано відриває погляд від кольорової хустини. Заплющує очі і прислухається. Може, в царстві звуків він вловить щось таке, що захопило б і відвернуло його увагу? Може… Ні, ще нічого немає. А спогади тривають.
…Професор головної обсерваторії Землі Микола Іванович Добробас, стежачи за космосом, приймає сигнали розумних істот. Невдовзі у напрямі зірки Рігель, звідки надійшли сигнали, вирушає перший земний плазмоліт “НБК-3”, керований рідним дідом Сергія — Юрієм Чуєвим.
Півроку нема звісток від астронавтів. Та ось на Землю з глибин космосу приходить невеличкий плазмоліт-розвідник, посланець діда Юрія. На ньому знаходять магнітофонну плівку зі звуковим листом Чуєва. Сергій і досі пам’ятає цей лист. Слово в слово…
“Дорогі земляни! Товариші! Звертається до вас капітан плазмольота “НБК-3” Юрій Чуєв. 10 червня 19… року за земним календарем наш плазмоліт у складі дев’яти чоловік команди першим в історії людства вийшов у міжзоряний політ. Першу зупинку ми зробили на Марсі. Потім наш космічний корабель згідно з планом Академії Наук взяв курс у напрямі зірки Рігель, звідки радянським астрономом Добробасом були прийняті радіосигнали розумних істот. Кілька місяців плазмоліт при потрійному перевантаженні набирав швидкість… Ми надовго відірвалися від усіх сигналів з Землі. Минуло ще півроку. Корабель уже пройшов третину курсу, коли на його шляху постала гігантська хмара космічного пилу. Спершу ми вирішили пробитися і за допомогою потужних струменів плазми пройшли хмару. Та виявилося, що це було перше кільце гігантської спіралі космічного пилу. На шляху корабля виникло ще дванадцять таких кілець з погаслими металевими зірками поміж ними. Ми вже минали згаслу систему двох таких зірок, коли несподівано закінчилися запаси дейтерію. Чому так сталося — читайте в записках майора Германа Новикова… Ми зробили все, щоб останніми кілограмами пального максимально загальмувати політ корабля. Тепер ми рухаємось по величезній орбіті навколо двох металевих зірок. На наше щастя, шлях вільний від астероїдів і пилу, але цей шлях — мертва орбіта, з якої ми самі вже ніколи не зійдемо… Ми чекаємо вас, дорогі рятівники!”.
…Друга картина спогадів… Щоденник майора Германа Новикова. Розшифровані обчислювальною машиною, записки розповідали про те, що на борту плазмольота діда Юрія діяла шпигунка Ільза Гофф. Так, це були ще ті далекі часи, коли існували подібні люди! Тому і виникла аварія з дейтерієм. Та найцікавішими в записках були сторінки про випробування “райдуги” Кедрова, або КМК— космічного міжпланетного костюма. Саме в такому костюмі Сергій разом з іншими членами “НБК-119” уперше вийшов у космос тоді, коли в хмарах космічного пилу було знайдено плазмоліт діда Юрія.
Трое отважных решили во что бы то ни стало дойти до края земли, не страшась смертельных опасностей, уготованных им на каждом шагу. Пусть трепещут их враги, коварные колдуны и злобная нечисть, готовясь к встрече с Троими из Леса! Скажете, знакомый сюжет?Нет и еще раз НЕТ! Ведь `Трое из Леса` — это культовая книга в российской фантастике, своего рода визитная карточка Юрия Никитина, одного из самых популярных и самобытных писателей.
Мрак — оборотень и победитель богов — по случайности и незнанию стирает в Книге Бытия запись о своей кончине. Теперь его мечта — отсидеться в укромном уголке и придумать, как жить дальше. Поэтому он с радостью принимает предложение поменяться ролями с правителем маленькой сонной Барбуссии, надеясь провести две беззаботные недели во дворце. Однако судьба начинает свои пляски уже на его пороге. Покушения, тяжбы придворных, пустая казна, пограничные конфликты — вот от чего, оказывается, сбежал барбусийский тцар и вот что, как тяжело груженная телега, наезжает на хрупкую мечту Мрака.
Мрак, могучий варвар из дикого Леса, не знает равных в бюро, а кроме того, он умеет оборачиваться волком, как и легендарные невры, о которых писал Геродот. А еще он, как никто другой, умеет быть преданным и хранить любовь, ради которой он даже не страшится отправиться в подземное царство на верную погибель.
Они вышли из дремучего Леса, но слава о них уже гремит по всей Земле. Мрак, Олег и Таргитай спасли мир, а теперь по праву сильных претендуют на власть над ним. И у них есть шанс получить желаемое — ведь сам Создатель, бессмертный Род, собирает все свои творения в Долине Битвы Волхвов, чтобы выбрать того, кто будет править миром, и вручить ему Перо Власти...
Волхв Олег в отшельничестве постигает в лесу Истину. Но жестокий набег дикого племени заставляет Олега взять в руки оружие и вернуться в мир зла и насилия. Он должен привести на княжение отважного Рюрика, и в этом ему поможет странная, загадочная женщина Гульча.
Крестоносец, герой взятия Иерусалима, сэр Томас Мальтон Гислендский возвращается домой в Британию. По пути ему встречается странник, калика Олег, добредший в сарацинскую пустыню из далекой Руси, и в схватке с разбойниками спасает рыцарю жизнь. Неведомые люди начинают охоту за двумя странниками. Их интересует содержимое мешка рыцаря. Но сэр Томас — храбрый воин, да и Олег не всегда был каликой перехожим...
«Журнал приключений», 1917, № 1. В журнале было опубликовано под псевдонимом инженер Кузнецов. *** Без ятей. Современная орфография. Добавлены примечания.
Психоделический рассказ в картинках, об одном дне из жизни одного странного человека.Рассказ опубликован в антологии 2015 г. «Другие миры».
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Доктор Элвуд Рэлсон был настоящим гением. Он мог в считанную секунду решить любую проблему, над которой все остальные ученые бились месяцами. Но из-за этого он плохо сходился с людьми, которые его раздражали своей «медлительностью мысли».Но однажды он пришел к выводу, что с Землей случится что-то ужасное и решил покончить жизнь самоубийством.