Без права на реабилитацию. Т. 2 - [42]

«За українську ідею було пролито вже стільки крові, вже полягло стільки людей, не тих недомірків, недолюдей, яких ми бачимо щоденно на вулиці.., що якщо ми зараз програємо, якщо не скористуємось моментом, якщо ми зараз зупинимось перед тим, щоб пролити кров, цього не проспіться нам ні на цьому світі, ні на тім». А поки-що нищать пам’ятні знаки на місцях захоронения тих, хто загинув від рук гітлерівців та оунівців, в центрі Львова спалюють кострища книг «ворогів», демонстративно шматують червоні, російські та польські прапори, посилають бойовиків УНА-УНСО на бойові діяння в Придністров’я, Абхазію і Чечню, зривають ордени з ветеранів війни і праці, та знущаються над ними. 9 травня 1997 р., в День Перемоги над фашизмом, група необандерівців у Львові зупинила колону демонстрантів-ветеранів війни і поглумилася над нею. Те ж сталося і 27 липня того ж року, в день річниці визволення Львова від німецько-фашистських загарбників. Аналогічні акції проводять войовничі націоналісти в Івано-Франківську, Тернополі та в інших містах Галичини. Такі свавільні побоїща та акти вандалізму творяться постійно при потуранні місцевих націонал-«демократичних» властей. «Прецеденти світової історії показують, — голосять нинішні войовничі націоналісти, — що захистити націю, не дати їй вмерти не розвинувшись, може тільки націоналістична диктатура...». Зразком такої диктатури для них є фашистські диктатури Гітлера і Муссоліні («Напрям», 1991До6, С.13–15).

Така відверта проповідь фашизму не випадкова, бо цьому всебічно сприяють націонал-«демократи» і націонал-«реформатори», які прийшли сьогодні в Україні до влади. Вони потурають сьогодні усьому, що голосять і чинять націоналісти. Власне, з ініціативи шанувальників войовничих націоналістів нині і державотворці (від рядового націонал-«патріота» до Президента) заговорили про «національну мрію», «національну еліту», «національну ідею», при цьому перекручуючи зміст цих понять. Тому-то так безцеремонно фальсифікується історія, перериваються могили, знищуються пам’ятники, реанімується все ганебне, що було в минулому, реабілітуються «борці за визволення», «національні герої», есесівці з дивізії СС «Г аличина» і різуни із боївок ОУН-УПА. Тут нічого дивного, бо, як визнають самі пропагатори, «сучасні концепції українського націоналізму», «...взагалі націоналізм... є явищем деструктивним, бо спрямований на руйнування...».

Завершуючи цю книгу, я повинен навести досить яскраву і суттєву характеристику всього того явища, що називається українським войовничим націоналізмом, подану видатним поетом України Василем Симоненком. Дарма націоналісти, вчорашні і нинішні, зачисляють його у свою зграю. Наведемо цю характеристику повністю:

НІ, НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!

Я зустрічався з вами в дні суворі,

Коли вогнів червоні язики

Сягали від землі під самі зорі,

І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,

Бо ви лизали німцям постоли,

Кричали «хайль!» охриплими басами,

І «Ще не вмерла... голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,

І трупи не вміщалися до ям —

Плювала кров’ю «ненька Україна»

У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,

Розпродали б і нас до всій землі,

Коли б тоді Вкраїні на підмогу

Зі Сходу не вернулись «москалі».

Тепер ви знов, позв’язувавши кості,

Торгуєте і оптом, і вроздріб,

Нових катів запрошуєте в гості

На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,

Аж доки дідько всіх не забере,

Бо знайте: ще не вмерла Україна, —

І не умре!

Яцко Б.А. Ответ докторам наук

Газета «День» 9 апреля 2005 г. опубликовала открытое письмо докторов исторических наук, профессоров А.Гуржия, В.Кучера, В.Короля, С.Кульчицкого, А.Лысенко, А.Реента, В.Сергийчука, В.Стецкевича, О.Удода, Ю.Шаповала Президенту Украины В.Ющенко, Председателю Верховной Рады В.Литвину, Премьер-министру Ю.Тимошенко. К сожалению, количество докторов наук не перешло в научное качество их письма. Оно вообще не содержит ничего, что имело бы отношение к науке. Если письмо писалось всеми десятью докторами наук, то как же мало в нем «научного» приходится на каждого доктора. Впрочем, письмо-то писалось не на тему науки, а как политически заказное.

Мы, старшее поколение, помним подобного рода заказные письма представителей «интеллигенции» властям с жалобами или требованиями по вопросам, совершенно далеким от их творчества. В данном случае — далеким от исторической науки. В свое время некоторые авторы письма имели отношение к созданию «Политической истории Украины». К сожалению, вместе со своими коллегами по перу они продолжают заниматься «политическими историями».

Письмо начинается фразой: «Мы озабочены ситуацией, сложившейся в обществе вокруг истории Второй мировой войны и ее составляющей — Великой Отечественной войны». Если оставить в стороне «озабоченность» авторов «ситуацией», то прежде всего, надо бы сказать главное: разве не они своими трудами создали эту ситуацию, суть которой — фальсификация истории Великой Отечественной войны, ее главных составляющих? Так чем же авторы «озабочены»? Не тем ли, что фальсификации пока не всеми в обществе воспринимаются как правда, которую пытаются навязать доктора — вместе и поодиночке? И главная помеха в этом для них — живы еще те, кто ту войну выиграл, кто знает ее не по книгам, знает правду о ней и противостоит той мутной волне фальсификации, которая катится девятым валом на все общество, главным образом — на молодое поколение. Именно поэтому основное содержание этого политического письма — травля ветеранов. А если поток лжи и оскорблений льется на ветеранов в год 60-летия Победы, то можно себе представить, какие моральные качества лежат в основе нравственности докторов! Но что говорить о том, чего нет.