Без права на реабилитацию. Т. 2 - [40]
«Левко» — рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга «Куща» писав: «Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя. Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як ти мені говорив?
Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це називали боротьбою «за самостійну Україну». Ця дурна витівка багато взяла у мене крові і майже не саме життя» [31].
На підкріплення висновків дослідників українського націоналістичного руху та осіб, причетних до його діяльності, — зауваження-застереження видатного історика, першого президента України Михайла Грушевського: «... націоналізм — це ганебно для українського народу, бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів» [34].
Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА, зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху, можна ствердно сказати: не можна їх визнавати «ветеранами руху, опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську державу», бо вони творили народовбивство.
Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка та інші проекти і «різні наукові дослідження» вступають у протиріччя з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і законами України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» (22.10.1993 р. та 22.12.1995р.).
У цих законах чітко розписано, хто є хто.
Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою і народом, не підлягають реабілітації.
Учасникам ОУН і бійцям УПА, в яких чисті руки, які реабілітовані, та інші, котрі не причетні до насильницьких дій, згідно з вказаними законами, надається статус ветеранів війни — учасників бойових дій, інвалідів війни та учасників війни.
Таким чином, соціальні питання щодо учасників ОУН-УПА вирішені у повному обсязі, як і для інших громадян держави, які захищали Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та інші часи.
Що ж стосується організаційних структур ОУН-УПА, то вони є злочинними і згідно з міжнародними правовими актами та чинним законодавством України не підлягають реабілітації.
Й насамкінець. Український націоналістичний рух ніколи не був і не є самостійною силою, тому не може бути мови про визнання українських націоналістів, колишніх членів ОУН і бійців УПА та їх лідерів, чиї руки заплямовані людською кров’ю, «ветеранами національно-визвольних змагань II світової війни з 1939 до 50-х років, ветеранами руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби за незалежну Українську державу», як цього вони вимагають.
Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув від волохатої руки мерзенних поплічників — сатрапа гітлерівського нелюда!
Ми пам’ятаємо сокиру, що вкоротила життя тисяч і тисяч невинних людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару рука ката, ім’я якому — український націоналізм як різновид фашизму.
Люди! Будьте пильні!
1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, — С. 61.
2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. — С. 45.
3. Архів військової частини, 1227, справа 388, — С. 93.
4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націоналістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. — 1975. — №8, — С. 34.
5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. — С. 231–232.
6. Давиденко В.А. УПА № 5190. — С. 11.
7. Ткачук А.В. Перед судом історії. — Харків, 2000. — С. 21–22.
8. Бандера С. Перспективи української революції. — Видання ОУН, 1978. — С. 88–89.
9. Легенда. 1941–1944. Чорні дні Волині. — Товариство Волинь. СШП. — С. 6.
10. Нюрнберзький процес. — М., 1961. Т.7.
11. Товариш. — 1995. — №15 (133), квітень.
12. Войцехівський А.А. ОУН. Через призму фактів. Науково-практична конференція у Києві 09 04.1992 — С. 48.
13. Політика і час. — 1991. — №11; Шевчук В. УПА. — С.83.
14. Товариш. — 1996. — №42 (212), жовтень. Товариш. — 1994. — №20 (85), травень; Миколайчук В. — Житомир. — 1998. — №7–8, лютий. Комуніст. — 1997. — №21 (166), травень.
15. Український самостійник. — 1950, лютий.
16. Архів УКДБ Ж/о №1197–5–137).
17. Політика і час. — 1991. — №11. — В.Шевчук. УПА, — С. 83, Товариш — V — 1994. — №19 (84) архів КДБ. Спр. №197–5–804–847.
18. Дашичев. Крах стратегії німецького фашизму. — М., 1973, Т. 2. — С. 63.
19. Вісті з України. — 1961. — серпень, №69.
20. Гадан Я. Твори у 4-х т. — К.: Наукова думка, 1977. Т. 2. С. 186–187.
21. Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради, — С. 239–243; Федуняк А. А правда то одна// Комуніст. — 1996. — №8 (101), лютий.
22. Товариш. — 1993. — №50 (63), грудень.
23. Сірий генерал. — М., 1970. — С. 172.
24. Поліщук В. Гірка правда. — Канада-Донецьк. — С. 61, 80, 95, 280.
25. Масловський В. Бандера: прапор чи банда. //Радянська Україна. — 1996, 18 жовтня.
Согласно Encyclopedia Britannica, нацизм — это немецкая разновидность фашизма, а ОУН — его украинская разновидность.[1]Украинский нацизм — это радикальное, крайне правое политическое течение, которое под видом инегрального, «воюющего национализма» добивается подчинения народов Украины воле самозванного «проводника», фюрера.Фашизм, нацизм, украинский интегральный национализм, провозглашая интересы нации превыше всего, подчиняют интересы отдельных людей и добиваются некритического восхваления войны и насилия, а люди и нация просто попадают во власть самозванного «проводника», фюрера.
На основе источников, хранящихся в спец архивах, в монографии раскрывается природная общность украинского национализма и германского фашизма, показаны мотивы и внутренняя логика предательства оуновцами украинского народа, их коллаборационистский характер в годы Второй мировой войны, а затем и превращение в «пятую колонну» глобалистов (США и стран НАТО) по разрушению Советского Союза и славянской (православной) цивилизации.Авторы выражают признательность товарищам Зазулину Н.В., Короткину Ю.Г., Крамаренко В.В., Лодяному В.В., Олейнику А.И., Петрову Ю.В., Ткачуку A.B.
Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.
Эта книга – увлекательный рассказ о насыщенной, интересной жизни незаурядного человека в сложные времена застоя, катастрофы и возрождения российского государства, о его участии в исторических событиях, в культурной жизни страны, о встречах с известными людьми, о уже забываемых парадоксах быта… Но это не просто книга воспоминаний. В ней и яркие полемические рассуждения ученого по жгучим вопросам нашего бытия: причины социальных потрясений, выбор пути развития России, воспитание личности. Написанная легко, зачастую с иронией, она представляет несомненный интерес для читателей.В формате PDF A4 сохранен издательский макет.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
«Литературная работа известного писателя-казахстанца Павла Косенко, автора книг „Свое лицо“, „Сердце остается одно“, „Иртыш и Нева“ и др., почти целиком посвящена художественному рассказу о культурных связях русского и казахского народов. В новую книгу писателя вошли биографические повести о поэте Павле Васильеве (1910—1937) и прозаике Антоне Сорокине (1884—1928), которые одними из первых ввели казахстанскую тематику в русскую литературу, а также цикл литературных портретов наших современников — выдающихся писателей и артистов Советского Казахстана. Повесть о Павле Васильеве, уже знакомая читателям, для настоящего издания значительно переработана.».
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Флора Павловна Ясиновская (Литвинова) родилась 22 июля 1918 года. Физиолог, кандидат биологических наук, многолетний сотрудник электрофизиологической лаборатории Боткинской больницы, а затем Кардиоцентра Академии медицинских наук, автор ряда работ, посвященных физиологии сердца и кровообращения. В начале Великой Отечественной войны Флора Павловна после краткого участия в ополчении была эвакуирована вместе с маленький сыном в Куйбышев, где началась ее дружба с Д.Д. Шостаковичем и его семьей. Дружба с этой семьей продолжается долгие годы. После ареста в 1968 году сына, известного правозащитника Павла Литвинова, за участие в демонстрации против советского вторжения в Чехословакию Флора Павловна включается в правозащитное движение, активно участвует в сборе средств и в организации помощи политзаключенным и их семьям.
21 мая 1980 года исполняется 100 лет со дня рождения замечательного румынского поэта, прозаика, публициста Тудора Аргези. По решению ЮНЕСКО эта дата будет широко отмечена. Писатель Феодосий Видрашку знакомит читателя с жизнью и творчеством славного сына Румынии.