Без права на реабилитацию. Т. 2 - [39]

Шрифт
Интервал

Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра злочини організовувала й виконувала руками своїх членів, справедливо має бути названа злочинною...

Український націоналізм — це злоякісна пухлина, яка, переживши здебільше на Заході в діаспорі, а також в Україні, переважно в Галичині, знов відживає і розростається на Україні» [24].

Історик з діаспори Ігор Каменецький у рецензії на 6 і 7 томи «Літопису УПА» зробив такий висновок: «Німецьке військове командування намагалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА проти радянських і польських партизанів та використовувати її для цілей розвідки» .

Віталій Масловський, доктор історичних наук, професор, який багато років досліджував український націоналістичний рух і вивчив велику кількість архівних документів, на ґрунті цього знання дійшов до такого висновку: «Бандерівська ОУН, — визнавали самі оунівці, — є типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським військовим формуванням, вона не що інше, як «Ваффен СС», яка створювалась за зразком гітлеризму та прийняла повністю нацистську ментальність (тобто спосіб мислення, психіку — В.М.). І ще... світовий історичний досвід свідчить про те, що будь-який націоналістичний рух приречений на поразку, він зрештою вироджується у бандитизм. Бандитизм політично-кримінальний» [25].

Нестор української літератури Олесь Гончар у передмові до книги «Людської крові не змити. Книга фактів» писав: «Перед Вами книга фактів і свідчень, книга документальних звинувачень. «Людської крові не змити» — так зветься сувора і гнівна ця книга. Силою фактів таврує вона націоналістичних дітовбивць, мордувальників, котрі щодалі більше деградували у своїх жорстокостях, у садизмі, втрачали остаточну подобу людську й не зупинялися ні перед чим, не визнаючи ніякої моралі, ні закону, ні права, окрім права ножа і багнета, одержаного з чорних гестапівських рук...

Це вони, засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів, палили хати. На очах у матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці душогубники, що стількох замордували, навчившись кривавого ремесла у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну, про свою належність до українського народу?

Не приймала і ніколи не прийме їх Україна. Як і всякі відщепенці, вони нічого не заслужили, крім гніву й презирства народного» [26].

Надійшла черга дізнатися, що розповідають про свою діяльність чолові і рядові члени Організації українських націоналістів.

Степан Бандера і Ярослав Стецько у листі на ім’я рейхсміністра нацистської Німеччини Розенберга писали: «УВО, а згодом ОУН, під проводом Євгена Коновальця від початку свого існування співпрацювала з Німеччиною проти Польщі і Москви, знаючи, що Німеччина сприяє Самостійній Соборній Українській державі.

Свою зовнішню політичну концепцію український націоналізм будував на союзі України з Німеччиною... Співпраця ОУН з відповідними німецькими чинниками коштувала ОУН за всі роки... багато жертв у людях... ОУН розуміла, бо було їй ясним, що у спільній боротьбі України і Німеччини за новий справедливий лад у світі, зокрема, на сході Європи, треба Україні знову і знову дати крові і жертв» [27].

Колишній головнокомандувач УПА Василь Кук, він же «полковник Коваль», «Леміш», «Юрко», який зараз мешкає у Києві й іноді дає інтерв’ю на захист ОУН-УПА, забув, що у 1960 році у «Відкритому листі» до Ярослава Стецька та інших керівників ОУН за кордоном писав: «...На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» призвести, яких важких ран може завдати своєму власному народові, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання... у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами з новими «союзниками», та так, на жаль, не є...

...Активна співпраця ОУН з німецьким фашизмом до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень краю, до великих жертв, яких український народ не зможе забути» [28].

Колишній член Центрального проводу ОУН і командувач УПА «Північ» — Галаса Василь Михайлович, свого часу зробив такі зауваження: «Я, колишній кадровий націоналіст, прийшов до остаточного і безсумнівного висновку: діяльність ОУН — то злочин проти українського народу, а моя особиста участь у ній — трагічна помилка... Факти звірячої розправи ОУН над своїми жертвами до самої смерті стоятимуть у мене перед очима страшним маревом... У чому, скажіть, були винними немовлята, яким бандерівці розбивали голови об одвірки?» [29].

Колишній командувач УПА «Схід» — Воробець Федір, він же «Верещак», «Орест», «Олекса»: «... під моїм керівництвом були скоєні великі злочини проти представників Радянської влади та мирного населення, не кажучи вже про масове знищення учасників ОУН-УПА, запідозрених у співпраці з органами Радянської влади. Достатньо сказати, що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському, Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-Г ороденському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія, підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості 12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р., вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищувального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах» [30].


Еще от автора Александр Александрович Войцеховский
Украинский фашизм: страшная правда

Согласно Encyclopedia Britannica, нацизм — это немецкая разновидность фашизма, а ОУН — его украинская разновидность.[1]Украинский нацизм — это радикальное, крайне правое политическое течение, которое под видом инегрального, «воюющего национализма» добивается подчинения народов Украины воле самозванного «проводника», фюрера.Фашизм, нацизм, украинский интегральный национализм, провозглашая интересы нации превыше всего, подчиняют интересы отдельных людей и добиваются некритического восхваления войны и насилия, а люди и нация просто попадают во власть самозванного «проводника», фюрера.


Украинский фашизм

На основе источников, хранящихся в спец архивах, в монографии раскрывается природная общность украинского национализма и германского фашизма, показаны мотивы и внутренняя логика предательства оуновцами украинского народа, их коллаборационистский характер в годы Второй мировой войны, а затем и превращение в «пятую колонну» глобалистов (США и стран НАТО) по разрушению Советского Союза и славянской (православной) цивилизации.Авторы выражают признательность товарищам Зазулину Н.В., Короткину Ю.Г., Крамаренко В.В., Лодяному В.В., Олейнику А.И., Петрову Ю.В., Ткачуку A.B.


Без права на реабилитацию. Т. 1

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.


Рекомендуем почитать
Жизнь одного химика. Воспоминания. Том 2

В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.


Свеча Дон-Кихота

«Литературная работа известного писателя-казахстанца Павла Косенко, автора книг „Свое лицо“, „Сердце остается одно“, „Иртыш и Нева“ и др., почти целиком посвящена художественному рассказу о культурных связях русского и казахского народов. В новую книгу писателя вошли биографические повести о поэте Павле Васильеве (1910—1937) и прозаике Антоне Сорокине (1884—1928), которые одними из первых ввели казахстанскую тематику в русскую литературу, а также цикл литературных портретов наших современников — выдающихся писателей и артистов Советского Казахстана. Повесть о Павле Васильеве, уже знакомая читателям, для настоящего издания значительно переработана.».


Искание правды

В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.


Очерки прошедших лет

Флора Павловна Ясиновская (Литвинова) родилась 22 июля 1918 года. Физиолог, кандидат биологических наук, многолетний сотрудник электрофизиологической лаборатории Боткинской больницы, а затем Кардиоцентра Академии медицинских наук, автор ряда работ, посвященных физиологии сердца и кровообращения. В начале Великой Отечественной войны Флора Павловна после краткого участия в ополчении была эвакуирована вместе с маленький сыном в Куйбышев, где началась ее дружба с Д.Д. Шостаковичем и его семьей. Дружба с этой семьей продолжается долгие годы. После ареста в 1968 году сына, известного правозащитника Павла Литвинова, за участие в демонстрации против советского вторжения в Чехословакию Флора Павловна включается в правозащитное движение, активно участвует в сборе средств и в организации помощи политзаключенным и их семьям.


Тудор Аргези

21 мая 1980 года исполняется 100 лет со дня рождения замечательного румынского поэта, прозаика, публициста Тудора Аргези. По решению ЮНЕСКО эта дата будет широко отмечена. Писатель Феодосий Видрашку знакомит читателя с жизнью и творчеством славного сына Румынии.


Мир открывается настежь

В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.