Без права на реабилитацию. Т. 2 - [37]

Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. «учасники національно-визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і колоній. У північній частині Рівненської області — 25 сіл. На Тернопільщині лише у лютому 1945 року — 50 сіл.

За наказом командувача УПА Романа Шухевича «Чупринки», гауптштурмфюрера СС, агента абверу «Зенона», нагородженого німцями двома «Залізними Хрестами», підпорядкованими йому загонами і боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині було закатовано близько 250 тис поляків [14].

Чи питала ОУН-УПА український народ «визволити» Україну багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?

У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже 60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні — 5 млн. Це свідчить, що ОУН-УПА складала 1–3% від усього народу України і 2% — від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від усієї України.

Насправді невелика купка представників войовничого донцовського націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини, використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і, захищаючи інтереси своїх «господарів» — німецьких фашистів, пускала кров своєму народу.

Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал «Український самостійник» 26 лютого 1950 року: «Українська повстанська армія повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську ментальність і була «не збройною силою українського народу, а тільки українською «Ваффен СС ОУН» [15].

По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) лідери ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича, Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої співпраці.

У 1947 році перед засиланням в Україну «Дишко» — один із політ-референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в американській розвідці «Сі-Ай-Ей», мав зустріч із Степаном Бандерою. Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання «Сі-Ай-Ей». Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: «відносно практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути корисною для української «самостійної» справи, буде підтримана Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів, закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.

За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої криваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч збройних нападів. З них на Житомирщині — 700 (1944–1951 рр.), на Волині вбито 25 700 чоловік із мирного населення, Рівненщині — 37 000 чоловік, Львівщині — понад 40 000 чоловік, Івано-Франківщині — до 30 000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням: розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.

Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від примх сторонніх сил — спецслужб іноземних держав. Така діяльність вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939–1950 роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.

Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: «Визнати воюючу сторону у Другій світовій війні — Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього Союзу РСР та Української РСР».

Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому окупаційному режиму?

Однозначно — ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спробуємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброєна німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера «Про протипартизанську війну»: «Слід використовувати усі засоби обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.

У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, відповідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата України, варто зробити деякі зауваження.