Без права на реабилитацию. Т. 2 - [37]
Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. «учасники національно-визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і колоній. У північній частині Рівненської області — 25 сіл. На Тернопільщині лише у лютому 1945 року — 50 сіл.
За наказом командувача УПА Романа Шухевича «Чупринки», гауптштурмфюрера СС, агента абверу «Зенона», нагородженого німцями двома «Залізними Хрестами», підпорядкованими йому загонами і боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині було закатовано близько 250 тис поляків [14].
Чи питала ОУН-УПА український народ «визволити» Україну багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?
У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже 60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні — 5 млн. Це свідчить, що ОУН-УПА складала 1–3% від усього народу України і 2% — від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від усієї України.
Насправді невелика купка представників войовничого донцовського націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини, використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і, захищаючи інтереси своїх «господарів» — німецьких фашистів, пускала кров своєму народу.
Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал «Український самостійник» 26 лютого 1950 року: «Українська повстанська армія повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську ментальність і була «не збройною силою українського народу, а тільки українською «Ваффен СС ОУН» [15].
По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) лідери ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича, Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої співпраці.
У 1947 році перед засиланням в Україну «Дишко» — один із політ-референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в американській розвідці «Сі-Ай-Ей», мав зустріч із Степаном Бандерою. Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання «Сі-Ай-Ей». Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: «відносно практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути корисною для української «самостійної» справи, буде підтримана Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів, закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.
За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої криваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч збройних нападів. З них на Житомирщині — 700 (1944–1951 рр.), на Волині вбито 25 700 чоловік із мирного населення, Рівненщині — 37 000 чоловік, Львівщині — понад 40 000 чоловік, Івано-Франківщині — до 30 000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням: розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.
Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від примх сторонніх сил — спецслужб іноземних держав. Така діяльність вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939–1950 роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.
Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: «Визнати воюючу сторону у Другій світовій війні — Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього Союзу РСР та Української РСР».
Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому окупаційному режиму?
Однозначно — ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спробуємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброєна німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера «Про протипартизанську війну»: «Слід використовувати усі засоби обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.
У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, відповідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата України, варто зробити деякі зауваження.
Согласно Encyclopedia Britannica, нацизм — это немецкая разновидность фашизма, а ОУН — его украинская разновидность.[1]Украинский нацизм — это радикальное, крайне правое политическое течение, которое под видом инегрального, «воюющего национализма» добивается подчинения народов Украины воле самозванного «проводника», фюрера.Фашизм, нацизм, украинский интегральный национализм, провозглашая интересы нации превыше всего, подчиняют интересы отдельных людей и добиваются некритического восхваления войны и насилия, а люди и нация просто попадают во власть самозванного «проводника», фюрера.
На основе источников, хранящихся в спец архивах, в монографии раскрывается природная общность украинского национализма и германского фашизма, показаны мотивы и внутренняя логика предательства оуновцами украинского народа, их коллаборационистский характер в годы Второй мировой войны, а затем и превращение в «пятую колонну» глобалистов (США и стран НАТО) по разрушению Советского Союза и славянской (православной) цивилизации.Авторы выражают признательность товарищам Зазулину Н.В., Короткину Ю.Г., Крамаренко В.В., Лодяному В.В., Олейнику А.И., Петрову Ю.В., Ткачуку A.B.
Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.
«Литературная работа известного писателя-казахстанца Павла Косенко, автора книг „Свое лицо“, „Сердце остается одно“, „Иртыш и Нева“ и др., почти целиком посвящена художественному рассказу о культурных связях русского и казахского народов. В новую книгу писателя вошли биографические повести о поэте Павле Васильеве (1910—1937) и прозаике Антоне Сорокине (1884—1928), которые одними из первых ввели казахстанскую тематику в русскую литературу, а также цикл литературных портретов наших современников — выдающихся писателей и артистов Советского Казахстана. Повесть о Павле Васильеве, уже знакомая читателям, для настоящего издания значительно переработана.».
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Флора Павловна Ясиновская (Литвинова) родилась 22 июля 1918 года. Физиолог, кандидат биологических наук, многолетний сотрудник электрофизиологической лаборатории Боткинской больницы, а затем Кардиоцентра Академии медицинских наук, автор ряда работ, посвященных физиологии сердца и кровообращения. В начале Великой Отечественной войны Флора Павловна после краткого участия в ополчении была эвакуирована вместе с маленький сыном в Куйбышев, где началась ее дружба с Д.Д. Шостаковичем и его семьей. Дружба с этой семьей продолжается долгие годы. После ареста в 1968 году сына, известного правозащитника Павла Литвинова, за участие в демонстрации против советского вторжения в Чехословакию Флора Павловна включается в правозащитное движение, активно участвует в сборе средств и в организации помощи политзаключенным и их семьям.
21 мая 1980 года исполняется 100 лет со дня рождения замечательного румынского поэта, прозаика, публициста Тудора Аргези. По решению ЮНЕСКО эта дата будет широко отмечена. Писатель Феодосий Видрашку знакомит читателя с жизнью и творчеством славного сына Румынии.
В этой книге рассказывается о жизни и деятельности виднейшего борца за свободную демократическую Румынию доктора Петру Грозы. Крупный помещик, владелец огромного состояния, широко образованный человек, доктор Петру Гроза в зрелом возрасте порывает с реакционным режимом буржуазной Румынии, отказывается от своего богатства и возглавляет крупнейшую крестьянскую организацию «Фронт земледельцев». В тесном союзе с коммунистами он боролся против фашистского режима в Румынии, возглавил первое в истории страны демократическое правительство.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.