Без права на реабилитацию. Т. 2 - [36]
Нарешті, щодо проекту Закону «Про громадянське примирення між учасниками Другої світової війни», внесеного до парламенту народним депутатом України Богданом Костинюком і зареєстрованого Сектором реєстрації законопроектів за №3589 від 04.06.2003 року.
Автор даного «документа» — народний депутат України Богдан Костинюк — пропонує: «З метою громадянського примирення між учасниками світової війни, відновлення історичної справедливості щодо бійців Української повстанської армії та Організації українських націоналістів, які боролися за незалежність Української держави, Верховна Рада України постановляє:
«Стаття 1. Визнати боротьбу Організації українських націоналістів та Української Повстанської Армії за свободу і незалежність України в період з 1939 року до середини 50-х років національно-визвольною боротьбою».
Чи була діяльність ОУН-УПА у вказаний період національно-визвольною боротьбою?
З вересня 1939-го до середини 50-х років ніякої національно-визвольної боротьби не було, а була злочинна діяльність організаційних структур ОУН і УПА, якими керували спецслужби іноземних держав: спочатку фашистської Німеччини, а згодом — США і Великобританії.
Що стосується співпраці українських націоналістів із фашистським режимом Німеччини, то цікавим з цього приводу є пояснення самого «вождя» ОУН Степана Бандери (в абвері «Сірий», «Баба», «Орський»). Свого часу воно було викладене у його зверненні «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» (1948). Суть визнання Степана Бандери полягає ось у чому: «Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна (читай українські інтегральні націоналісти — В.Масловський) не могла не прийняти неприхильне цього факту. Тому наша лінія дії була чітка: «невідступне відстоювання приязних взаємин і спільної війни проти більшовицької Росії і тільки проти неї».
Як бачимо, тут наголос «і тільки проти неї», означає досить багато, якщо не все.
І далі: «Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємось» [8].
Про лінію «приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною проти Росії» також знайомимось у «Відозві бандерівського крайового проводу ОУН — жовтень 1942 року»: «... до всього українського громадянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі українські реакційні сили, які хочуть створити тяжкі обставини для українського народу та для нашої союзної непереможної німецької армії...
...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слухати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матеріально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку роботу» Підпис: Крайовий провід [9].
Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з міжнародним правом агресивна війна — міжнародний злочин. С.Бандера і «Легенда», по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.
У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року сказано так:
«Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...» [10, с. 327]. Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину агресивної війни — війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6 Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять, що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда. Доказом цього є такий документ «повстанського характеру».
Це «Присяговий обов’язок вояка дивізії «СС Галичина».
«Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю себе у розпорядження німецької армії.
Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.
Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх начальників виконувати, а також усі військові, державні і службові справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.
Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає Німецька Армія» [11].
Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, «дивізійники» на благо «...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей різних національностей і країн» [12]. За неповними відомостями, у роки Великої Вітчизняної війни сокирниками і різунами із ОУН-УПА в різний спосіб було вбито 1,5 мли євреїв, понад 1 млн українців і близько 500 тис поляків [13]. Отакі вони — повстанці есесмани, поліцаї, шуцмани, упівці та інші.
Согласно Encyclopedia Britannica, нацизм — это немецкая разновидность фашизма, а ОУН — его украинская разновидность.[1]Украинский нацизм — это радикальное, крайне правое политическое течение, которое под видом инегрального, «воюющего национализма» добивается подчинения народов Украины воле самозванного «проводника», фюрера.Фашизм, нацизм, украинский интегральный национализм, провозглашая интересы нации превыше всего, подчиняют интересы отдельных людей и добиваются некритического восхваления войны и насилия, а люди и нация просто попадают во власть самозванного «проводника», фюрера.
На основе источников, хранящихся в спец архивах, в монографии раскрывается природная общность украинского национализма и германского фашизма, показаны мотивы и внутренняя логика предательства оуновцами украинского народа, их коллаборационистский характер в годы Второй мировой войны, а затем и превращение в «пятую колонну» глобалистов (США и стран НАТО) по разрушению Советского Союза и славянской (православной) цивилизации.Авторы выражают признательность товарищам Зазулину Н.В., Короткину Ю.Г., Крамаренко В.В., Лодяному В.В., Олейнику А.И., Петрову Ю.В., Ткачуку A.B.
Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.
«Литературная работа известного писателя-казахстанца Павла Косенко, автора книг „Свое лицо“, „Сердце остается одно“, „Иртыш и Нева“ и др., почти целиком посвящена художественному рассказу о культурных связях русского и казахского народов. В новую книгу писателя вошли биографические повести о поэте Павле Васильеве (1910—1937) и прозаике Антоне Сорокине (1884—1928), которые одними из первых ввели казахстанскую тематику в русскую литературу, а также цикл литературных портретов наших современников — выдающихся писателей и артистов Советского Казахстана. Повесть о Павле Васильеве, уже знакомая читателям, для настоящего издания значительно переработана.».
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Флора Павловна Ясиновская (Литвинова) родилась 22 июля 1918 года. Физиолог, кандидат биологических наук, многолетний сотрудник электрофизиологической лаборатории Боткинской больницы, а затем Кардиоцентра Академии медицинских наук, автор ряда работ, посвященных физиологии сердца и кровообращения. В начале Великой Отечественной войны Флора Павловна после краткого участия в ополчении была эвакуирована вместе с маленький сыном в Куйбышев, где началась ее дружба с Д.Д. Шостаковичем и его семьей. Дружба с этой семьей продолжается долгие годы. После ареста в 1968 году сына, известного правозащитника Павла Литвинова, за участие в демонстрации против советского вторжения в Чехословакию Флора Павловна включается в правозащитное движение, активно участвует в сборе средств и в организации помощи политзаключенным и их семьям.
21 мая 1980 года исполняется 100 лет со дня рождения замечательного румынского поэта, прозаика, публициста Тудора Аргези. По решению ЮНЕСКО эта дата будет широко отмечена. Писатель Феодосий Видрашку знакомит читателя с жизнью и творчеством славного сына Румынии.
В этой книге рассказывается о жизни и деятельности виднейшего борца за свободную демократическую Румынию доктора Петру Грозы. Крупный помещик, владелец огромного состояния, широко образованный человек, доктор Петру Гроза в зрелом возрасте порывает с реакционным режимом буржуазной Румынии, отказывается от своего богатства и возглавляет крупнейшую крестьянскую организацию «Фронт земледельцев». В тесном союзе с коммунистами он боролся против фашистского режима в Румынии, возглавил первое в истории страны демократическое правительство.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.