Без права на реабилитацию. Т. 2 - [34]

Угодовці «націонал-патріотів» намагаються задовольнити їхні вимоги.

Як це робиться?

Розглянемо ряд документів, які сьогодні намагаються визнати як «історичні» і «правові», пропонуються законодавчим і урядовим органам для розгляду з метою обов’ язкового їх прийняття.

Перший — це «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА» (попередній варіант), підготовлений робочою групою Інституту історії Національної академії наук (керівник групи — заступник директора Інституту історії С.Кульчицький).

У цьому «висновку» є як позитивні, так і негативні думки, судження. Останніх, негативних, більше. В цілому «Історичний висновок...» скерований на те, щоб визнати діяльність ОУН-УПА як «патріотичну» тільки тому, що цим структурам нібито була притаманна ідея творення суверенної і незалежної України. І, мовляв, заради того, що відбулося сьогодні, треба пробачити ОУН-УПА всі злочинні дії, які вона організувала й провела у довоєнний час, у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час.

Автори «висновку» пропонують реабілітувати ОУН-УПА у політичному, історичному аспектах без зваженої юридичної оцінки дій ОУН-УПА. Але це глибока помилка. Діяльність ОУН-УПА повинна бути розглянута в усіх аспектах: політичному, історичному та юридичному — тільки у такому поєднанні може бути об’єктивна оцінка діяльності Організації українських націоналістів.

Другий — це проект Закону Міністерства юстиції України «Про відновлення історичної справедливості у боротьбі за свободу і незалежність української держави у період з 1939 до середини 50-х років».

Цей документ за №23–9–5775 від 19.09.2000 р. за своєю суттю є спробою з використанням права ревізувати історичне минуле нашої держави і намаганням спростувати міжнародні правові акти, такі як вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити минулу злочинну діяльність українського фашизму.

Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА» (попередній варіант) Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права перекрутити історичне минуле.

Наведу лише декілька фрагментів:

У статті 2 проекту Закону наголошується, що «період з вересня 1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території колишніх Союзу РСР і Української РСР».

Протистояння було, але не «ідеологічне», а з ОУН як служанкою німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців організувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого населення.

Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського проводу ОУН, Гринів Володимир («Кременський») розповів:

«Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко («Лисий»). Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських завдань в СРСР» [1].

Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’ єкти для диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському тилу.

«Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, — писав свого часу член ОУН Стецишин Богдан, — уже тоді знали, що Гітлер готується до нападу на СРСР. Ми готували топографічні карти, на яких детально відмічали місця висадки німецьких десантів» [2].

То де ж те «ідеологічне» протистояння, коли насправді — активна співпраця зі спецслужбою іноземної держави, тобто зрада Батьківщини?

І зовсім не відповідає історичній правді спроба вважати «період після 22 червня 1941 року до весни 1943... початком активних дій і збройної боротьби членів ОУН проти правлячого комуністичного режиму на території України».

По-перше, тогочасна територія України була окупована німецькими фашистами і тут діяв відповідний гітлерівський окупаційний режим.

По-друге, оунівці підтримували цей режим своїми збройними загонами, у тому числі УПА, яка була створена за допомогою німців. Це було зроблено на прохання політичного і військового керівництва ОУН. За архівними відомостями гітлерівці передали ОУН-УПА:

«... більше 700 мінометів, близько 10 тис. станкових і ручних кулеметів, 26 тис. автоматів, 72 тис. гвинтівок, 22 тис. пістолетів, 100 тис. ручних гранат, 12млн патронів» [3].

Сформована й озброєна німецькими фашистами УПА мала виконувати такі завдання:

— стримувати боротьбу населення західних областей України проти німецько-фашистських загарбників, об’єднувати у своїх бандах українців, незадоволених гітлерівською окупацією, і тим самим перешкоджати їх переходу на бік радянських партизанів;