Без права на реабилитацию. Т. 2 - [32]
Этот прогрессивный процесс был прерван в 1991 г. Началось попятное движение общества.
Национал-радикалы, завладев креслом президента, незамедлительно ринулись утверждать неофашистские порядки (американского образца) на левобережной Украине. Они перетряхивают административные органы, СМИ, коллективы преподавателей вузов, изгоняют неугодных и ставят на место своих сторонников.
Снова встает гамлетовский вопрос: «Быть или не быть?
— Быть ли Украине свободной или она утратит остатки своего суверенитета и превратится в колонию США и НАТО?
— Сохранится ли украинская нация или ее в соответствии с рекомендациями Римского клуба, где господствует масонство, низведут до 10–15 миллионов человек, а оставшихся в живых превратят в манкуртов с американизированной ментальностью, опустошенной духовностью?
— Быть или не быть славянской, православной цивилизации, давшей миру образцы материальной и духовной культуры?
Время, в котором мы живем, тревожно. Оно зовет к действию, к единению.
Основой объединительной платформы левых и патриотических сил может стать программа, разработанная Прогрессивной социалистической партией Украины, которая включает:
1. Во внутренней политике:
— переход к федеративному устройству Украины со сбалансированными полномочиями центра и регионов с целью стимулирования экономического, социального, культурного развития регионов как основы гармоничного развития всей страны;
— признание равного государственного статуса украинского и русского языков;
— конституционное закрепление общенародной собственности на землю и природные ресурсы;
— конституционная защита обобществленных форм собственности;
— снятие неприкосновенности с депутатов, президентов и судей;
— избираемость судей населением;
— гарантирование минимальной заработной платы и пенсий не ниже прожиточного уровня;
— наделение профсоюзов правом законодательной инициативы.
2. Во внешней политике — выполнение Декларации о государственном суверенитете Украины, принятой на Всеукраинском референдуме 1 декабря 1991 года, что означает:
— обеспечение внеблоковости Украины;
— подписание союзного договора с Россией и Белорусью;
— вхождение в Единое экономическое пространство.
Только объединенными усилиями левых партий, всех патриотов Украины, славян, всех братских народов, населяющих евроазиатское пространство, православных, мусульман, представителей других верований можно будет сорвать бесчеловечные замыслы американо-натовских глобалистов по закабалению Украины, насаждению в стране неофашистского режима и отстоять наше право на жизнь, свободу и счастье настоящих и будущих поколений.
1. Бандерівець (інформ. бюлетень). — 2003. — №4 (34).
2. Досвітні огні, 2004, 50 (157), грудень.
3. Зеркало недели, 2002, 12 января.
4. Козлов Ю. Последнее интервью Н.В.Струтинского // Обозреватель. — 2004. — №2 (169). — С. 105–113.
5. Шаповалов И. Украина Восточная — колония Украины Западной?// Левый берег. — 1994. — №18 (36).
6. Коммунист, 2004, 29 декабря.
7. Асламова Д. Профессия революционер: пособие для начинающих// Комсомольская правда, 2004, декабрь.
8. Качан В.С. Планетарный спрут. — 2002. — С.27.
9. Слава Родины. — 2004. — №4–5 (56–57).
10. Коммунист. — 1995. — №33.
11. Киевский вестник, 1993, 26 марта.
Раздел седьмой
Отстаивают историческую правду
Іван Хміль
К оценке деятельности ОУН-УПА
... Ті автори, які відстоюють необхідність реабілітації ОУН-УПА, роблять це дуже своєрідним чином. Вони подають далеко не всім відомі і безперечні факти з історії українського націоналістичного руху, а лише ті, де ОУН, УПА, дивізія СС «Галичина», УГВР тощо видаються «борцями за національне визволення України, за Українську Соборну Самостійну Державу».
Автори цих творів, майже без винятку, не згадують, що у програмних документах ОУН, починаючи з І Конгресу (Відень, 1929 p.), вказувалося, що український націоналізм є таким же природним рухом, як «у Німеччині — гітлеризм, в Італії — фашизм», що метою ОУН визнавалась побудова держави «з сильною державною владою в руках Вождя Нації»; що незалежний розвиток держави вважався можливим лише за умови «тривалого забезпечення її імперських позицій», розбудови «українського мілітаризму»; що треба боротися «за панівне становище серед інших народів»; що принципом ОУН є «Україна для українців»; що мораль оунівця — це «мораль завойовника», а його рисами повинні бути «догматизм,... фанатизм,... аморальність,... творче насильство...»; що їх влада «мусить бути страшна»; що не треба лякатися, що з українського населення залишиться половина [1].
Адвокати націоналізму для широкого вжитку, як правило, обходять питання про те, як визначаються в програмових документах ОУН «етнографічні межі» України. Як зазначає сучасний дослідник, «...ідеологія українського націоналізму передбачає перманентні війни з сусідами України... нема і не може бути миру між Україною та її сусідами, допоки Холмщина, Підляшшя, Лемківщина залишаються в рамках польської держави, поки Придністров’я є частиною Молдавії, поки південне Полісся входить до складу Білорусії, поки Курська й Воронезька області, Краснодарський та Ставропольський краї є частиною Російської Федерації... Перманентна війна України проти всіх її сусідів — річ для ОУН нормальна, вона навіть обґрунтована ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим» [2].
