Злочинці з паралельного світу - 2 - [24]
І Рата пішов.
— Ну от, — сказав Рекс. — Тепер нам обов’язково треба купляти телевізора!
— Навіщо? — здивувався Хроня.
— Щоб не пропустити, як нашого Рату в парламенті будуть показувати!
Сміялася навіть Джессіка.
— Ну що ж, — сказав Хроня, — більше тут робити нічого. Треба їхати у Бердянськ.
Але Рекс чомусь зам’явся. Він ховав від Хроні очі й голосно сопів.
— Що з тобою, Рекс? — здивувався Хроня.
І тоді Рекс бухнув, як із моста у воду:
— Я без Джессіки не поїду!
— А-а-а, — розсміявся Хроня. — Ось чого ти мучишся! Якщо хоче — нехай їде з нами! Не залишимо ж ми її тут!
— Правда?! — на радощах Рекс почав ловити власного хвоста, потім лизнув Хроню у ніс і вискочив з підвалу.
Отож, не гаючись, Хроня зібрав свою нову гарну сумку «Адідас», і компанія рушила до вокзалу.
Навчений Сашком, він по дорозі наміняв дрібних грошей — по одній і по дві гривні.
Лойчі був на місці. Він присвиснув, побачивши нового Хроню, і сказав:
— Бачу, бабло є!
Хроня вже знав, що бабло — то гроші. Він витяг пожмакані папірці:
— Та ось, назбирав трохи. Вистачить?
— Давай сюди… — простягнув руку Лойчі. — Чекай тут.
— Більше ми його не побачимо, — шепнув Рекс Хроні на вухо.
Але на цей раз пес помилився.
Невідомо, як і з ким домовлявся вокзальний мафіозі, але привів Хроню до довгого потягу, який стояв у тупику. На вагонах були таблички: Київ — Бердянськ.
З вагона вийшла непривітна худа провідниця.
— Ну? — похмуро спитала вона, впершись кулаком у бік.
— Мені до Бердянська… з собаками… — І Хроня розповів їй приготовану легенду про батьків, від яких він відстав на станції, бо вийшов погуляти з собаками, а вони втекли. Поки ловив — поїзд рушив. А батьки чекають його в Бердянську, бо вони туди переїжджають на постійне місце проживання…
Та провідницю Вєрку не цікавили легенди.
— Гроші у тебе є? — суворо спитала вона.
— Та є трохи, — сказав Хроня. — Я, тьотю, можу за ціле купе заплатити. І ми з нього навіть виходити не будемо.
Це вирішило справу.
Курортний сезон ще не почався, місць було багато, заробити Вєрці-провідниці хотілося, тому вона сказала:
— Добре, сиди в купе, і щоб я твоїх собак у коридорі не бачила! Я тебе закрию, поки посадка закінчиться. Відправляємося через годину!
Якщо пролетарське походження Рекса одразу впадало в око, то присутність Джессіки надавала їхній компанії необхідного шику. Вона виступала у новому нашийнику, який купив їй Хроня, наче англійська королева, гордо несучи точену голівку.
Навіть зашкарубле у тамбурному житті серце Вєрки-провідниці розтануло. Вона принесла в купе мисочку з водою, за що Джессіка їй два рази махнула своїм куцим хвостиком.
Потім Вєрка закрила купе на ключ і пішла.
Через годину до вагона сіли нечисленні пасажири — і поїзд рушив.
На пероні проводжаючі показували один одному на вікно, з якого дивилися дві щасливі псячі морди.
Ввечері у службовому купе зібралася тепла компанія — Вєрка, бригадир поїзда Ваня, дві провідниці з сусідніх вагонів і ще два пасажири, які вирвалися у відрядження. На столі стояли пляшки, які принесли щедрі пасажири, і час летів непомітно.
Коли і господарі, і гості спорожнили три пляшки різної конфігурації і їхні язики почали трохи заплітатися, у купе постукали.
Двері відчинилися. На порозі стояв чорний пес, який людським голосом сказав:
— У нашому купе вікно не закривається. А на хлопця дме. Закрити треба.
Щелепа у бригадира поїзда Вані відпала. Ватяними ногами він виніс своє дебеле тіло в коридор, пішов на автопілоті за псом і закрив вікно у п’ятому купе.
Тримаючись за поручні, він повернувся назад і прийшов до тями, лише хильнувши наступну порцію, яку дбайлива провідниця Вєрка налила йому у стакан із підстаканником.
— Ви бачили? — спитав бригадир Ваня, обводячи компанію божевільними очима. Він боявся, що присутні заперечно похитають головами і відречуться від баченого.
— Е-ет, не звертай вніманія! — сказала провідниця Свєта з шостого вагона. — Фокуси! Тут іще й не таке буває! У мене он на минулій зміні в одного пасажира удав уночі з купе втік! Ото була паніка!
— Як-кий удав? Справжній? — уже вірив бригадир Ваня.
— Ще й який справжній! Вони його ото на море возять, щоб відпочиваючих з ним фотографувати! Заспокойся ти! Давайте краще заспіваємо!
І зі службового купе полилося:
Розділ XXI. НА БЕРЕЗІ СПОДІВАНЬ
Хроня стояв на пероні, залитому веселим південним сонцем. Таксисти значуще дзвеніли ключами, наперебій пропонуючи свої послуги.
— Набережна вулиця далеко? — спитав Хроня.
— Десятка! — підскочив хвацький таксист.
Хроні він не сподобався. Хлопець вийшов із вокзалу. На привокзальній площі теж стояли таксі.
Хроня підійшов до високого чоловіка з сумними очима, що не метушився, а просто стояв біля старенького «Москвича».
— До вулиці Набережної підкинете? З собаками?
— Можна, — сказав водій.
— А скільки?
— П’ять гривень.
— Годиться, — сказав Хроня, вмощуючись.
— Який номер? — спитав чоловік.
— Номера я не знаю… Там поруч — рибколгосп, чи рибартіль…
— А-а-а, знаю, — сказав водій. — Там у мене знайомі живуть, у них сестра моя часто зупиняється.
Доїхали вони за п’ять хвилин.
— Ось вулиця Набережна, ось рибартіль, — сказав таксист. — А кого ти шукаєш?
Фантастическая повесть, рассказывающая о том, как три советских школьника при совершенно необыкновенных обстоятельствах попадают на неизвестную планету. Там с ними происходят невероятные приключения, во время которых они знакомятся с жизнью этой планеты, представляющей собой осуществление идеалов нашей сегодняшней земной жизни и науки.Рисунки Т. Лоскутовой.
Так бывает: ты дружишь с кем-то несколько лет, даешь списать домашку, гуляешь после уроков, приглашаешь к себе в гости… А потом выясняется, что кто-то из подруг навел на тебя чары. Передал проклятие. Пригласил в твою квартиру черную девочку из зазеркалья… Теперь ты должна как можно быстрее понять, что делать. Потому что черная девочка уже знает, что будет делать она… И кем ты станешь, если не справишься с незваной гостьей.
Этим романом открывается цикл в жанре городской фэнтези. Здесь есть волшебство, но всё происходит здесь и сейчас. Москва начала 10-х годов нашего века, современные подростки, возрастные и социальные проблемы. Семиклассник Саня Лаптев приезжает в Москву, куда переводят служить его отца-военного, попадает в новую школу, у него завязываются непростые отношения со сверстниками, он попадает в беду – но есть кому его выручить. А далее он и сам выручает других детей, вместе с новыми друзьями, попутно открывая для себя всю сложность, противоречивость и непредсказуемость жизни.Текст представлен в авторской редакции.
В центре этих романов — волшебный мир, переполненный магией настолько, что та выплескивается в обычную жизнь. Юные герои книги должны вернуть таинственные силы обратно, в магический мир, а помогают им в этом самые разнообразные фантастические существа: от летающих свиней до драконов-пацифистов.
Стоит ли гибнуть за волшебную безделушку?Юный маг Рэндал обещает исполнить последнюю волю умирающего путника и передать наемнику Дагону таинственную статуэтку.Скоро Рэндал понимает: статуэтка обладает огромной магической силой, несущей смерть всему живому.Завладеть колдовским предметом стремятся многие. За Рэндалом и его друзьями начинается настоящая охота.Сможет ли юный волшебник избавиться от проклятой статуэтки, или ее магия уничтожит его самого?..