Война на три буквы - [62]

І ось чому. «Успенку» теж контролювали бойовики, але для передачі полонених бойовики пропустили українські сили.

— Це ще раз непрямо свідчить, що бойовики координують дії з Росією, — каже Гришин.

Можливо, відтворена картина неповна або неточна, оскільки частина інформації засекречена. Бракує також свідчень безпосередніх командирів, які нині у зоні АТО.

Враження, що потрібні не живі солдати, а мертві герої

На українському боці забрали телефони, обшукали «аж до підкомірців» і повезли в Запоріжжя. Чому саме сюди?

— Може, хтось хотів собі нові лички, — знизує плечима Гришин.

— У Володимирі-Волинському їх би розірвали, — каже Юлія Бебнева.

Але прокурорів «розірвали» і в Запоріжжі. Попри таємність, місце розташування стало відомо родичкам солдатів і громадськості.

— Про Запоріжжя — це окрема тема, — з усмішкою каже Юлія Бебнева. — Їхня активність...

— А из матерей вы самая активная, — каже Світлана Василюк із Жіночої сотні.

— Я по життю не активна, але ця ситуація мене дістала. Пробують влаштувати судилище. За що? Що повернулися живими? Таке враження, що державі потрібні не живі солдати, а мертві герої.

Жіноча сотня, Громадська рада при ОДА, організація «Крапля істини», Самооборона Запоріжжя — лише деякі з формувань, які взялися допомагати військовим. Багато звичайних людей у Запоріжжі теж активно стали на бік солдатів і проти «прокурорів та генералів».

— Интересно смотреть, как меняется отношение и в прессе, и во власти. Сразу ведь были «предатели». Я иногда думаю, если бы это было не Запорожье — устроили бы показательный суд. А мы такой город — можем иногда, если захотим, — каже Інна Чельцова, яка очолює Жіночу сотню Запоріжжя.

Спершу відбувся конфлікт між громадськістю та адвокатами. Адвокати — надані державою, безкоштовні, й тому волонтери спершу не довіряли їм.

— Светлана из Женской сотни кричала на камеры: «Заменить! Мы им не верим!» — сміється Гришин.

— Я в этого Гришина вцепилась. Девочки мне говорили: ну что ты сама, как прокурор, — розповідає і Світлана.

Нині адвокати в захваті від громадськості, а волонтери й родичі — у ще більшому захваті від адвокатів і постійно просять це наголосити. У кожного західноукраїнського солдата виявилося від двох до десяти охочих узяти на поруки. «В кінці ми навіть відсіювали», — каже Чельцова з Жіночої сотні.

Однак поручителі врешті не знадобилися. В усіх солдатів були різні адвокати, їх судили різні судді, але всіх 35 відпустили навіть не на поруки, а під особисте зобов’язання.

Серед матерів і волонтерок шириться історія про суддю, яка слухала свідчення одного з солдатів про пережите, й по щоках у судді текли сльози.

Перед солдатами мають вибачитись, але це з галузі фантастики

Гришин не сумнівається, що підтримка солдатів громадськістю є важливим чинником для суддів.

Проте прокурори не здаються. Від 7 серпня в Запоріжжі почалися справи в апеляційних судах: військова прокуратура все-таки вимагає «переселити» солдатів із військової частини в СІЗО.

Активісти, яких щойно сповістили 6 серпня ввечері, відразу організували чергові пікети — тепер біля приміщення апеляційного суду.

— Ми їх відіб’ємо, — казала Світлана Василюк, їдучи під суд.

Апеляційний суд залишив бійців на свободі.

Гришин вважає, що прокуратура чекатиме, поки волонтери втомляться, а ЗМІ втратять інтерес до теми:

— Усі хочуть продати гарячі пиріжки, а нікому не цікаво, як робиться тісто, — каже він.

Щодо прокуратури — він каже, що необхідно чинити тиск не на місцевому рівні, а на рівні ГПУ:

— Жінки кричали на прокурорів, а я кажу: прокурори — це просто руки. Голова дала їм наказ — вони й діють.

— А голова хто?

— Генеральна прокуратура, звичайно. Видно, хотіли інших налякати. Бий своїх, щоб чужі боялися.

Він іронічно відмахується від припущення, що військові прокурори просто виконують своє завдання.

— Система прокуратури в нас іще «совкова»: ти начальник, я дурак. Як їм сказали — так вони й діють.

Гришин наголошує, що в Україні — не прецедентне право, але те, як закінчиться справа 51-ї бригади, звісно, важливо й для інших. Наприклад для бійців 72-ї бригади.

— Бо в Запоріжжі — перший випадок в Україні, коли судять за частиною 3 статті 409.

— Бо раніше не було бойових дій?

— Так. Існує юридичний парадокс. Якщо людину призивають в армію і вона не йде — на цьому етапі при найсуворіших розкладах дадуть рік чи два умовно. А тепер, якщо їх засудять, люди будуть думати: навіщо мені взагалі йти під кулі, йти під «Гради», щоб мене потім засудили на п’ять-десять років?

Коли солдатів 51-ї в перші дні називали «зрадниками», то посилалися на 72-гу бригаду, з якої ніхто не потрапив тоді в полон.

Гришин звертає увагу, що, коли на території Росії опинились уже понад 400 бійців 72-ї бригади, їх уже ніхто не називав «зрадниками». Говорять про тактичне рішення, посилаються на спостерігачів ОБСЄ. Водночас Гришин наголошує, що судять за сукупністю обставин, тому якщо обставини будуть різні, рішення будуть різні.

Захист наполягає, що з бійців 51-ї прокуратура повинна остаточно зняти обвинувачення.

Гришин припускає, що нагорі — зокрема в ГПУ — мали б уже зрозуміти свою помилку.