Сильное имя Надежда! - [4]
Тепер же Надя завдала по ворогу ще один потужний удар. Написавши в тюрмі книжку, яку ви тримаєте в своїх руках. Не буду переказувати зміст книжки, самі почитайте — вона того варта. Це чесна книга, написана справжньою Людиною.
#Дiд Свирид, сільський блогер
24.07.2015
Що таке голод? Що таке полон? Що таке в’язниця? Що таке голод у в’язниці? Як себе поводити у полоні? Як себе поводити під слідством в суді? Як себе поводити у в’язниці? Тому що все це — різні речі…
Напевне, про це я б могла розповісти, щоб ніхто не перебрехав…
Яка б ситуація не була, вихід один — залишатися собою. Спрацьовує скрізь. Незалежно від того, яка ти людина — сильна і правдива чи підла і боягузлива, покажи щиро свою натуру, і з тобою почнуть домовлятися твоєю мовою. Кожен отримує своє. Вже не раз переконувалась.
Війна. Полон. Викрадення. В’язниця. Голодний протест-боротьба.
«ЧП — Чрезвычайное происшествие». Це назва не сучасної російської передачі, а радянського фільму (не пам’ятаю, якого року) (примітка Віри — 1958 р.), який мені по своїй силі та ідеології дуже подобається. В ньому йдеться про те, як в часи холодної війни китайці захопили в полон радянський танкер «Полтава». Утримували усю команду, пропонуючи «предать Родину» і перейти працювати на Китай. До кожного члена команди китайський психолог шукав свій підхід, опираючись на його слабкості. Дорогого коштує подивитись, як тримається команда, і як людина перетворює свою слабину на сильну сторону… Ця стрічка відразу про все: про війну, про полон, про в’язницю, про тортури, про голод, про суд і слідство і про незламну силу волі людини. Варто подивитись!
А ще тому, хто хоче зрозуміти, як пройти крізь вогонь, воду, мідні труби і ярди лайна по життю і не зламатися, раджу подивитися дуже важкий, але дуже сильний фільм «Втеча із Шоушенка».
Наведені мною дві кінокартини вже дають велику частину відповідей на поставлені мною вище питання. Принаймні я у своїх рішеннях і вчинках багато в чому спиралась і надихалась саме спогадами про ці фільми.
Тепер із власного досвіду: все, що я напишу в цій книзі, — це «моя правда», погляд на речі і події моїми очима. Хтось може бачити інакше… Кожен має право на власну думку.
Надія Савченко
м. Москва
ВІЙНА
Війна. Чи треба знати, що таке війна? Чи треба пам’ятати?
Наші батьки, дяді і тітки, бабусі (дідусі на війні загинули), які свого часу пережили Революцію 1917 року, штучний Голодомор 1932–1933 рр., II Світову і Велику Вітчизняну війну, голод 1946–1947 рр. (ми пізні діти), із самого раннього дитинства розповідали нам про жахи війни. Щоб пам’ятали, не забували! Щоб ніколи не знали, що таке війна!
Ми пам’ятаємо! Ми не забули! Але війну це не зупинило. І тепер ще й ми відчули це на власній шкурі.
Війна на Землі — явище постійне в часі і періодично-регулярне за місцем. Кожну хвилину у світі десь іде війна, і циклічно війна повторюється на одній і тій же території. Така вже людська природа.
Коли довго немає війни, люди забувають ціну життя. Перенасичуються зайвими благами цивілізації, страйкбол і комп’ютерні стрілялки вже «не пруть», і треба пускати «дурну кров». Особливо така регулярна потреба є у чоловіків. У жіночої статі «дурна кров» природно сходить :) Випущена одна дурна куля тягне за собою у відповідь дві… І починаються війни завжди із придуркувато палаючих очей тих, хто ще не настрілявся, не навоювався… А коли все перетворюється на суцільний жах, приходять і розуміння ціни життя, і відчуття горя… То чи треба піднімати в пам’яті і передавати в наступні покоління знання про всі жахи війни?
Зараз у Росії ведеться потужна пропагандистська кампанія по вживлению у свідомість людей і піднесенню засад царизму, ідеалізації білогвардійського офіцерства і радянсько-російського воїна. Піднесення іде з однобоким нагадуванням всіх жахів війни… Зі свого боку українські політики несуть свою ахінею… Так, патріотизм і любов до Батьківщини, до свого народу і пошана до своєї нації — це завжди добре. От тільки треба запам’ятати, що правда війни у кожного своя і завжди брудна з обох боків. Тому не треба спекулювати історією і звинувачувати у нелюдяності тільки німецьких фашистів і бандерівців, бо багато людей знають і пам’ятають такі ж приклади насилля, ґвалтування, садизму, мародерства і нелюдяності з боку Радянської армії… Все залежить виключно від свідомості і людяності індивідуума. На мою думку, знати і пам’ятати, що війна нічого доброго не приносить, треба. Але обсмоктувати і пересмоктувати на втіху політикам всі жахи війни не варто. У кожного своя правда. Кожен керувався власними цінностями і ідеалами, і не нам когось судити. На це буде Суд Божий!.. То ж війну треба сприймати як факт. Бути вдячними тому, кому вважаєш за потрібне, не нагнітати і не накопичувати в душі злоби. Можливо, якщо люди менше стануть про війну говорити — і воюватимуть менше… Хоча навряд чи. Війни були, є і будуть. І, на жаль, завжди інтереси грошей будуть привалювати над життями людей.
Щодо «правди війни». Знати достеменно ти можеш тільки те, що бачиш своїми очима і відчуваєш на собі. Навіть в одному й тому ж бою ти не можеш із впевненістю знати, що відбувається за сто метрів від тебе… Тому писати буду тільки те, що знаю. І те, що бачила на власні очі та пережила особисто.
В последние годы почти все публикации, посвященные Максиму Горькому, касаются политических аспектов его биографии. Некоторые решения, принятые писателем в последние годы его жизни: поддержка сталинской культурной политики или оправдание лагерей, которые он считал местом исправления для преступников, – радикальным образом повлияли на оценку его творчества. Для того чтобы понять причины неоднозначных решений, принятых писателем в конце жизни, необходимо еще раз рассмотреть его политическую биографию – от первых революционных кружков и участия в революции 1905 года до создания Каприйской школы.
Книга «Школа штурмующих небо» — это документальный очерк о пятидесятилетнем пути Ейского военного училища. Ее страницы прежде всего посвящены младшему поколению воинов-авиаторов и всем тем, кто любит небо. В ней рассказывается о том, как военные летные кадры совершенствуют свое мастерство, готовятся с достоинством и честью защищать любимую Родину, завоевания Великого Октября.
Автор книги Герой Советского Союза, заслуженный мастер спорта СССР Евгений Николаевич Андреев рассказывает о рабочих буднях испытателей парашютов. Вместе с автором читатель «совершит» немало разнообразных прыжков с парашютом, не раз окажется в сложных ситуациях.
Из этой книги вы узнаете о главных событиях из жизни К. Э. Циолковского, о его юности и начале научной работы, о его преподавании в школе.
Со времен Макиавелли образ политика в сознании общества ассоциируется с лицемерием, жестокостью и беспринципностью в борьбе за власть и ее сохранение. Пример Вацлава Гавела доказывает, что авторитетным политиком способен быть человек иного типа – интеллектуал, проповедующий нравственное сопротивление злу и «жизнь в правде». Писатель и драматург, Гавел стал лидером бескровной революции, последним президентом Чехословакии и первым независимой Чехии. Следуя формуле своего героя «Нет жизни вне истории и истории вне жизни», Иван Беляев написал биографию Гавела, каждое событие в жизни которого вплетено в культурный и политический контекст всего XX столетия.
Автору этих воспоминаний пришлось многое пережить — ее отца, заместителя наркома пищевой промышленности, расстреляли в 1938-м, мать сослали, братья погибли на фронте… В 1978 году она встретилась с писателем Анатолием Рыбаковым. В книге рассказывается о том, как они вместе работали над его романами, как в течение 21 года издательства не решались опубликовать его «Детей Арбата», как приняли потом эту книгу во всем мире.