Шляхом «Леґенди» - [22]

Зміст лекцій був для кожного зрозумілий, а метода контролю була цілком успішна. За це друзі недолі могли бути йому тільки вдячні.

На протязі мого життя я не стрічав ні разу такого друга, щоб мав стільки багатющого матеріялу в пам'яті. Це направду була «ходяча енциклопедія». Він не тільки пам'ятав усі історичні дати, назви, історичні постаті, а подавав довші цитати з рефератів, із статтей д-ра Д. Донцова. Знав історії всіх політичних судових процесів ОУН і пам'ятав велике число засуджених. Від других вимагав багато, але від себе давав іще більше. Не диво, що всі його любили й шанували. В житті і своїх чинах примінював засади християнської моралі. Знав добре Святе Письмо й часто містив цитати з Євангелії у своїх лекціях. Він був переконаний, що боротьба українського народу за свою волю є свята, бо ми боремося за права, дані нам, як й іншим народам – Богом.

Кожного ранку й вечора, після нашої спільної молитви, Іван Климів клякав при ліжку, схиляв голову й молився. Особливо ранішня його молитва тривала майже годину. Не опускав нагоди відвідувати тюремну каплицю й часто сповідався, коли приїжджав наш капелян, о. Кладочний.

Під ту пору було ще багато націоналістів, які до релігії ставилися інертно, а до релігійних практик байдуже. Але приклад Климова мав на нас шляхетний вплив. Були часті дискусії на релігійні теми, й на тому дуже користали друзі, черпаючи для себе духовий корм із прикладів Івана Климова, Крайового Провідника ОУН Степана Бандери, Романа Шухевича й тих, які ще й сьогодні живугь. «Людина, яка не вірить в Бога, – казав Іван, – уподібнюється до звірини».

Климів був великий мораліст. Хоч дівчатами не цікавився, але казав, що колись ожениться, бо це згідне з Божим законом. Був завзятим противником «дон жуанів». Трапився такий випадок, що один симпатик ОУН поступив невідповідно з молодою дівчиною. Цей факт дійшов до відома Климова, й Іван наказав дати винуватцеві буків у спину і сказати йому виразно: «Хай одружиться і поступає, як Бог наказав».

У тюрмі Іван Климів особливо цікавився молодими членами ОУН і приділяв їм багато уваги в націоналістичному й моральному вихованні. Вибирав кращих із найкращих і таким вибранцям присвячував особливу увагу, бо з цих одиниць мали вийти відважні і шляхетні революціонери. До таких вибранців належали, між іншими: Кублій із Волині, Володимир Федишин й Іван Шпак із с. Нивиць. (Володимир Федишин згинув у с. Нивицях в лютому 1943 р. в бою з червоними бандами Колпака). Іван Шпак належав до найкращих бойовиків і зв'язкових Проводу Львів-Київ у часі німецької окупації. Його арештувало Ґештапо разом із «Марком», і Шпак не витримав тортур, погодився співпрацювати з німцями. Розвідка СБ ОУН довідалася й переслухала І. Шпака, який признався до вини. Організаційний суд покарав І. Шпака карою смерти і, хоч із великим болем серця, Іван Климів погодився на виконання вироку.

Іван Климів мав більше своїх вихованців, які (за вийнятком І. Шпака) ніколи не завели надій свого провідника. Годі мені сьогодні пригадати їхні прізвища, до них треба врахувати «Мечника» із с. Кривого, Вугляра й Миколу Свистуна із с. Ордова, який відомий під псевдом «Ворон» та «Орбей». Таких Іван Климів мав по всіх областях України й на них спирав свої найдовіреніші організаційні тайни.

Треба визнати, що І. Климів був добрим психологом і визнавався на людях, підбираючи собі членів до окремих важливих завдань. У тому полягала вся таємниця, що Іван Климів мав надзвичайне щастя в підпільній боротьбі й завжди виходив ціло в найтяжчих ситуаціях. Це він часто завдячував вишколеним і довіреним людям, яких мав у своєму оточенні.

У Равіцькій тюрмі в новому павільйоні сиділо багато українських націоналістів. Годі подати точне число, але думаю, що нас було понад дві сотні. Тюремна адміністрація розмістила наші камери розсіяно поміж камерами комуністів для того, щоб ми не мали можливости доброго контакту з камери до камери Поміж нашими камерами було дві й більше камер комуністичних, у яких сиділи в більшості жиди, потім за кількістю ішли поляки; українців було мало.

Націоналістична група далі переживала всі події на Закарпатській Україні. Ми вже не могли діставати української преси, а всі новини про події черпали з польських шовіністичних газет, які про Закарпаття писали в подразненні і зі злобою та часто із кпинами. Не бракувало теж і погроз вбік Карпатського українського уряду. Це нас впевняло, яку небезпеку відчувають поляки від новоствореної маленької української держави. Ставлення німецького уряду чимраз більше ставало вороже до українського уряду.

Комуністична група дуже тішилася тим, що Карпатська Україна залишилася виключно із власними силами, на які вже почала наступати Мадярщина. Було видно, що Закарпаття не зможе встоятися на довший час, і з того комуністи раділи. Вони самі забували про свої власні переживання у зв'язку із громадянською війною в Еспанії. Після падіння Барсельони один жид-комуніст у Равіцькій тюрмі психічно заломився, скочив із третього поверху коридору вниз і забився.

Відношення обидвох груп до себе було вороже, жодних контактів між ними не було. Одначе одна, і друга групи собі не перешкоджали, не докучали, тому ніяких зударів не було. Зразу комуністи старалися перешкоджати нам у вистукуванні в стіну власним таємним шифром, якого вони не могли відчитати, але, коли ми почали робити їм це саме, більше такі випадки не повторювалися. Ми могли легко надслухувати їхні розмови, що їх вони передавали звичайним шифром «Морзе». Вони того не могли робити щодо наших розмов, і це їх злостило. Але нічого не змогли вдіяти.