Кохання гетьмана Мазепи - [18]
Ніякої загадки походження великих фінансових витрат Мазепи не існує. У його розпорядженні була скарбниця, яка щороку поповнювалася майже одним мільйоном золотих у формі податків. У ході Бендерської комісії 1709 року старшина пояснила, що за Мазепи «від одного коня, як і від одного вола, платили селяни одного золотого річного податку». Це була невеличка посильна сума, бо ж забезпечення прожиття одного сердюка протягом місяця складало 5 золотих. Майже 90 відсотків зібраних коштів ішло на утримання десяти козацьких полків, десяти компанійських та сердюцьких полків. Час Мазепи не залишив нам збудованих вишуканих палаців як генеральних старшин, так і самого їхнього поводиря. Здавалося б, при їхніх статках кожен з них міг попіклуватися про кращу і соліднішу «хатинку». Старшини жили ж загалом у скромних і тіснуватих дерев’яних оселях або кам’яницях. Набуті ж від рангових володінь (тобто наданих на час виконання службових обов’язків) прибутки побожне оточення Мазепи вкладало у церкви, монастирі. Всі генеральні старшини, полковники, мов змагалися один перед одним, у побудові, реставрації храмів. Вони захоплювалися читанням, переписуванням житій святих. Такі у них були духовні пріоритети. Цим, молитвою жив і Мазепа, який своїми віршами не випадково звертався до небес:
Ми зупинилися лише на найодіозніших моментах двох новітніх публікацій «Фактов» провизначного українського діяча, гетьмана-державника. Спростувати всі інші голослівні брудні закиди у його бік не вважаємо за потрібне — з вищенаписаного і так зрозуміло, яка їм ціна. Це добре, що вчитель зібрав папочку матеріалів про Мазепу, а однофамілець гетьмана зацікавився походженням свого роду. Погано, що їхні дилетантські і незграбні викривальні студії-анафеми, гіпотези, за якими не проглядається ні знань, ні серйозного пошуку, елементарного патріотизму, сприймають на «Ура!» у редакції масової газети і використовують для тиражування-одурманювання співвітчизників. Це ж як, певно, по-газетярськи радісно, коли їхнім читачам додасться чорноти, неправди, бруду! Схоже, у декого просто сверблять руки, аби осквернити пам’ять про Шевченка, Лесю Українку, Мазепу. Підступно. Під виглядом «правды», «белых пятен истории». Тільки в ім’я чого? Аби довести, що українці — з діда-прадіда не мають за душею нічого святого, а лише лихе, підступне і зрадливе?
У «загибелі української держави» винна любов?
Про донос генерального судді Василя Кочубея на Івана Мазепу є чимало літератури, яка пояснює його вчинок прагненням викрити гетьмана як зрадника царя, довести свою вірнопідданість Петру І і помститися за «наругу» над дочкою Мотрею. Тим часом уважне вивчення слідчих документів у цій справі, обставин появи чолобитної дають підстави зробити дещо інші висновки щодо мотивації написання викривального документа.
В. Кочубей, насмілившись у серпні 1707 року послати в Преображенський приказ ієромонаха Спаського монастиря з Севська Никанора з усним донесенням, що «гетман Иван Степанович Мазепа хочет великому государю изменить», дуже ризикував, маючи в своєму розпорядженні куці, легко спростувальні докази для звинувачення свого зверхника. На перший погляд, він усе те здійснив «по семейной своей злобе». Однак конфлікт між Кочубеями та Мазепою через Мотрю розгорівся у 1704 році, тобто на три роки раніше написання доносу. Після невдалого сватання гетьман не вживав ніяких репресивних дій щодо генерального судді, навіть на час своєї відсутності у Батурині призначав Василя Кочубея наказним гетьманом, тобто тимчасово виконуючим обов’язки гетьмана. Першого січня 1707 року він був у нього на іменинах. І у своєму доносі генеральний суддя оповідає про часте чаркування з гетьманом у власному домі або у гетьманській резиденції. Іван Мазепа при цьому висловлювався відверто, не приховуючи особистих антимосковських оцінок тих чи інших подій. Отже не вважав Кочубея небезпечною людиною, яка на схилі літ може виступити проти нього.
В. Кочубея і гетьмана пов’язала довгорічна тісна співпраця, служба спочатку у гетьмана П. Дорошенка, а потім у гетьмана І. Самойловича. Перший кар’єру зробив у гетьманських канцеляріях (у 1681 році призначений реєнтом). Інший — на різних військово-адміністративних посадах у Чигирині, Батурині.
І. Мазепа, за його свідченням 1708 року, вважав, що він «Кочубея с простаго канцеляриста перш писарем енеральным, а потом судиею енеральным учинил, маєтностями, денгами, честию и славою в войску Запорожском убогатил». Уточнимо лише, що генеральним писарем В. Кочубей став усе ж таки в результаті Коломацького перевороту 1687 року як найактивніший його учасник. Довготривале його перебування у числі провідних урядовців гетьманату не випадкове. Це все ж таки була дуже близька до гетьмана людина, яка багато знала про таємні плани козацького вождя ще з 1689–1693 років, обговорювала з ним найпекучіші проблеми. Якби генеральний писар належав до опозиційної партії ще з часів початку гетьманування Мазепи, він утратив би уряд, як чимало амбіційних старшин невдовзі після Коломаку.
У книзі–дослідженні С. Павленка «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» розповідається про життя і діяльність одного з відомих представників Ольговичів, героїчний вчинок–протест якого мав великий резонанс у другій половині XIII сторіччя серед поневолених монголо–татарами русичів.
Автор - Андрей Андреевич Гордеев (1886-1977) - полковник Донского казачьего войска, в эмиграции с 1920 г.Первое издание в России обширного исторического труда Андрея Андреевича Гордеева (1886–1977), потомственного донского казака, офицера-фронтовика, полковника Донской белоказачьей армии, с 1920 г. жившего в эмиграции. Еще при жизни автора (1968) его живо и увлекательно написанное исследование, впервые опубликованное в Париже, стало заметным явлением в кругах эмиграции. Автор возводит происхождение казачества к взимавшейся Золотой Ордой с покоренной Руси «дани кровью» – «тамги».
Сегодня мы хорошо знаем, как часто искажается история в угоду тем или иным сиюминутным веяниям. То же самое происходило и в прошлом, когда создавалась нынешняя версия древней и средневековой истории. Потом искажения застыли в виде «неопровержимых» истин, переходя из учебника в учебник. И нужно затратить много труда, чтобы сбить позднейшую штукатурку с подлинной картины нашего прошлого.Принятая сегодня версия русской истории и хронологии не свободна от глубинных ошибок и противоречий. Если мы хотим узнать правду о нашей истории, придется отказаться от множества вбитых нам со школьной скамьи предрассудков.В первой главе авторы предлагают реконструкцию русской истории и хронологии, основанную на методах Новой хронологии.
Предсказывать будущее своей страны — неблагодарное дело. Очень сложно предугадать дальнейший ход событий и тем более на столько лет вперёд, поскольку необходимо учитывать множество параметров. Но можно быть уверенным только в одном: к 2050 г. Украина кардинально преобразится. Она либо распадётся, а её территории поглотят более сильные соседние государства, либо же выйдет из состояния депрессии и начнёт грандиозное шествие по миру. Третьего не дано. Учитывая современное состояние Украины, вероятность второго сценария невелика, но именно его осуществления панически боится как Европа, так и Россия.
Королева огромной империи, сравнимой лишь с античным Римом, бабушка всей Европы, правительница, при которой произошла индустриальная революция, была чувственной женщиной, любившей красивых мужчин, военных в форме, шотландцев в килтах и индийцев в тюрбанах. Лучшая плясунья королевства, она обожала балы, которые заканчивались лишь с рассветом, разбавляла чай виски и учила итальянский язык на уроках бельканто Высокородным лордам она предпочитала своих слуг, простых и добрых. Народ звал ее «королевой-республиканкой» Полюбив цветы и яркие краски Средиземноморья, она ввела в моду отдых на Лазурном Берегу.
Древнее Перу – это страна легенд. Одна из них – самая невероятная и вместе с тем удивительно правдивая – повествует о саде, украшавшем некогда столицу империи город Куско. Империя эта была самой могущественной, самой большой и к тому же самой многонаселенной из всех когда-либо существовавших у индейцев. Вместе с инками древнеперуанская культура, прошедшая путь чрезвычайно сложного развития, достигла своей блестящей вершины всего лишь за одно столетие.С падением империи Чиму инки наконец устранили своих самых последних соперников.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.