Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді - [16]
Католицький монах–домініканець у 1247 році нотував те, що бачив і чув від безпосередніх свідків дій монголо–татар у Києві, Золотій Орді. Його свідчення про Михайла Чернігівського позбавлене художнього вимислу і первинніше всіх наступних редакцій житій, сказань про князя–мученика.
Посланець папи Інокентія IV, дивуючись віруванням ординців, детально оповідає про почитания ними ідолів. Серед них він виділяє особливий, який монголи роблять для імператора, і «приносять йому багато дарів».[28] «Присвячують йому також коней, — далі зазначає автор, — на яких ніхто не ризикує сідати до самої їх смерті. Присвячують йому також й інших тварин, і якщо вбивають їх для їжі, то не зачіпають у них жодної кістки, а спалюють вогнем. У полудень вони також вклоняються йому як Богу і змушують вклонятися деяких знатних осіб, які їм піддалися. Звідси недавно трапилось, що Михайла, який був одним з великих князів Руських, коли він відправився на поклін до Бату, вони змусили раніше пройти між двох вогнів; після вони сказали йому, щоб він вклонився у полудень Чінгіз–хану. Той відповів, що охоче вклониться Бату і навіть його рабам, але не вклониться зображенню мертвої людини, оскільки християнам так чинити не годиться. І, після неодноразових вказівок вклонитися і його небажання, вищезгаданий правитель передав йому через сина Ярослава, що він буде вбитий, якщо не вклониться. Той відповів, що краще бажає умерти, ніж зробити те, чого не слід чинити. І Бату послав одного охоронця, який бив його п’яткою в живіт проти серця так довго, поки той не сконав. Тоді один з його воїнів, який стояв тут же, підбадьорював його, кажучи: «Будь твердий, бо мука ця недовго триватиме, і відразу послідує вічне весілля». Після цього відрізали голову ножем, і у вищезгаданого воїна голова також була віднята ножем».[29]
Цінність цього свідчення насамперед у тому, що воно підтверджує фабульну основу первинних житій про Михайла Чернігівського. Записки Плано Карпіні авторитетно стверджують: Михайло Всеволодович дійсно був безкомпромісним віруючим і постраждав передусім за свої християнські переконання. Отже, церква не «підфарбовувала» — підганяла його смерть під власні ідеологічні потреби, інтереси. Вона піднесла лише на щит слави те, що відбулося.
У цьому зв’язку твердження Н. Пак, що «у Михайла Всеволодовича Чернігівського, як і у всіх інших загиблих князів, можливостей вибору не було, доля його в Орді була наперед вирішена»,[30] не відповідає істині. Князь міг виконати вказівки Батия, плазувати перед ним, благаючи прощення, і, можливо, заслужив би милість, повернувся б додому, у Чернігів, неушкодженим. На це Михайло Всеволодович не пішов. Його свідомий вибір передбачав інше і коштував йому життя.
Н. Пак не вірить у здатність князя здійснити таку абсурдну з позицій сьогодення самопожертву і вважає його дії як одні з найважливіших «жанроутворюючих елементів повістей про героїв–мучеників».[31] «Можливість вибору» створюють самі автори у своїх творах, — читаємо у цьому ж дослідженні, — оскільки у народу, який бореться, зростає потреба в героїчному».[32]
Протиріччя згаданого висновку криється у тому, що Михайлу Всеволодовичу як реальній особі середини XIII сторіччя упереджено визначається обмежена схема поведінки, закривається шлях до здійснення героїчних дій. Подвиги ж чинять герої не тільки під пером письменників та літописців.
Героїчний захист Чернігова, Києва від татар — тому підтвердження.
Михайло Чернігівський став популярним героєм житій, сказань саме тому, що як керманич, як людина, за мірками XIII—XVII століть, здійснив подвиг: незважаючи на природне бажання жити, він не зрадив Богу, православній вірі.
Його онук, Ростовський князь Борис, закликав в Орді «з плачем» діда: «Поклонися, створи волю цареву».[33] Ростовські бояри теж намагалися зняти з душі князя всі моральні табу і сумніви щодо язичницьких вимог: «Все за тя опитемію пріимем, княже, со всею областію своєю».[34]
Проте Михайло Всеволодович був несхитним: «Не хощю аз именем токмо зватися христіян, а дела творити поганих».[35]
Реальність цих слів підтверджується багатьма чинниками. Якщо Плано Карпіні запам’яталася з почутого в Русі та Орді така красномовна деталь вбивства, як биття Михайла Чернігівського «п’яткою в живіт проти серця», то її не могли не зафіксувати безпосередні свідки трагедії, онук князя Борис, бояри. Коли у житії натрапляємо на деталізацію процесу мучення Михайла Всеволодовича («растегоша (Михайла Черн. — авт.) за руце и за нозе, сначала его бити руками по сердцю, а посем повергоша его ниц на земли, и біяхуть его пятами»),[36] то вона, зрозуміло, йшла від тих, хто на власні очі спостерігав за моторошним дійством.
За небезпідставною думкою дослідників, враження ростовського князя Бориса і його бояр лягли в основу першого початкового житія про великомученика.[37] На його основі з’являються інші редакції сказань про князя Михайла. Причому їх появу, мабуть, ініціював Ростов. На користь цього висновку діє й вирішення проблеми згадуваного у багатьох найдавніших редакціях житія духовного «отца его (князя —
