Война на три буквы - [59]
І він розповідає про донецького амбала, який приїхав під виглядом біженця у Ворохту на курорт.
— Із цепурою на два пальці, — показує чоловік собі на шиї.
Потім я чув про цих архетипних біженців-амбалів по всіх селах, в які приїжджав, — і від простих людей, і від представників місцевої влади.
Біженець-амбал завжди живе в сусідньому населеному пункті. Якщо це Яремча — він у Делятині. Якщо це Микуличин — він на курорті у Ворохті. Якщо Брошнів-Осада, де розгромили медкомісію, то біженець на курорті в Моршині. Якщо Богородчани — він під Гутою.
Іваночко, голова Надвірнянської РДА: «Звісно, люди обурені: донецькі тут бухають, зачіпаються до наших дівчат».
Варшавський, заступник голови Богородчанської райради: «І є підстави: є запис донецьких чоловіків у кафе в Івано-Франківську. “Єдь сюда, «бандьори» хорошо прінімают”».
Оксана, село Кривець: «І от вони кажуть один одному: диви, які хати здорові — ми будемо тут жити».
Баба Маруся, село Маркова: «Вони (хто — не може сказати. — Авт.) хочут Західну Україну винищити, а сюди переселити людей зі сходу».
Одноногий чоловік Міша, Брошнів-Осада: «Ми їх по доброті прийняли, а вони кажуть: «бандєри» — лохі. А ми не лохи».
Цікаво, що ніхто особисто цих донецьких амбалів не бачив. Варшавський розповів, що в Богородчанському районі всього 11 сімей біженців, серед них лише троє чоловіків і то пенсійного віку.
У селищі Солотвин я спілкувався з Вітою з Луганська, яка 11 років тому вийшла заміж за місцевого й живе у Франківській області. Вона теж повторює чутки про донецьких амбалів, але потім переключається на жалість до біженців. До неї самої приїхали біженці-родичі. Амбалів серед них немає. У селищі вона бачила одного дідуся з Донецька.
Виникає підозра, що було повідомлення у ЗМІ, яке всіх пройняло, але спроба знайти першоджерело чуток призводить до нескінченної рекурсії.
Так, багато місцевих ЗМІ передрукували ідентичні повідомлення з посиланням на пост письменниці Ірени Карпи, яку важко запідозрити в роботі на спецслужби, а Ірена Карпа, своєю чергою, посилається на маму, яка щось від когось чула. Тобто чутка шириться давно.
Або цей архетип просто показує настрої населення, або при-карпатці та мешканці інших регіонів тільки те й роблять, що випадково підслуховують однакові слова донецьких амбалів — то в Моршині, то у Ворохті, то в Івано-Франківську.
Нахабні біженці є лише приводом. Тому що поїздка по різних місцях показує просте співвідношення: там, де роздавали найбільше повісток без пояснень, були найбільші протести.
Виглядало як загальна мобілізація
— Виглядало як загальна мобілізація, — сором’язливо, опустивши голову, каже працівниця бухгалтерії сільради села Маркова Богородчанського району.
— Ше сего нам бракувало, — сказала кучерява секретар сільради, дізнавшись, що приїхав журналіст.
— А що, на Маркову прийшла скарга? — питає працівниця бухгалтерії.
Село Маркова — одне з ініціаторів протесту в Богородчанському районі. «Ви вже й там були? А ви знаєте, що з Маркової на медкомісії не прийшов ЖОДЕН?» — питав мене в Богородчанах Петро Варшавський.
Населення Маркової — 3 тисячі осіб. Як стверджують у сільраді, в село прийшло 800 повісток.
— Мені що, у мене сина нема, а зять помер, царство йому небесне, — хреститься баба Маруся. — А в сусідки двоє синів і двоє зятів. І кожному прийшла повістка. То є велика капара (лихо. — Авт.).
Повістки за наказом військкомату представники сільради носили від хати до хати. Більшої частини чоловіків у селі все одно нема, всі на заробітках, зате про повістки почули всі жінки.
— Ще всі й не рознесли, а вже натовп був під сільрадою, — каже працівниця бухгалтерії. — Нікого чужого в селі не було! То все наші! Знаєте, як ото баби? Що не зрозуміли, то додумали.
Повістки були не призивні, а лише на медкомісію. Але жінки, розповідають у Марковій, злякалися, що всіх чоловіків, які ще лишилися в селі, можуть «забрати вночі» й село лишиться без чоловіків узагалі. От вони й збунтувалися, не розібравшись.
Подібна ситуація була в інших селах. Протести піднялись у перші ж години після того, як від хати до хати, всім поголовно, почали носити повістки.
— А то розказують, що тут діяла ФСБ, — обурюється Марія Романівна Стасюк, голова сільради Студінки Калуського району.
Марія Стасюк показує мені повістки, але не дозволяє сфотографувати. Це маленькі пожовклі папірці без слова «повістка» чи будь-якого іншого заголовка. Підписуватися треба під фразою «З забороною виїзду з місця проживання ознайомлений». Звісно, це лякає, а усні пояснення посильних сільради мало чим заспокоюють.
Протести у Студінці не були масовішими, ніж в інших місцях, — просто сталося так, що в когось були знайомі в обласній пресі, а тому протести набули розголосу.
— Ви краще поїдьте у Бондарів, там дорогу перекривали, просто це преса менше висвітлила, — переводить стрілки Марія Стасюк. — А щодо спецслужб, то не працює тут ніяка ФСБ, а працює мама і жінка.
Нічого вони не зірвали
У Микуличині Яремчанської міськради чоловіки казали:
— А медкомісії як прийшли, так і пішли...
У Брошнів-Осаді, де розігнали медкомісію, влаштовану прямо в сільраді, вусатий чоловік Сашко й одноногий Міша пояснюють обурення населення.
Британия. VII век. Идут жестокие войны за власть и земли. Человеческая жизнь не стоит и ломаного гроша.Когда от руки неизвестного убийцы погиб брат, Беобранд поклялся отомстить. Он отправился на поиски кровного врага. Беобранд видит варварство и жестокость воинов, которых он считал друзьями, и благородные поступки врагов. В кровопролитных боях он превращается из фермерского мальчишки в бесстрашного воина. Меч в его руке – грозное оружие. Но сможет ли Беобранд разрубить узы рода, связывающие его с убийцей брата?
В 3-й том Собрания сочинений Ванды Василевской вошли первые две книги трилогии «Песнь над водами». Роман «Пламя на болотах» рассказывает о жизни украинских крестьян Полесья в панской Польше в период между двумя мировыми войнами. Роман «Звезды в озере», начинающийся картинами развала польского государства в сентябре 1939 года, продолжает рассказ о судьбах о судьбах героев первого произведения трилогии.Содержание:Песнь над водами - Часть I. Пламя на болотах (роман). - Часть II. Звезды в озере (роман).
Книга Елены Семёновой «Честь – никому» – художественно-документальный роман-эпопея в трёх томах, повествование о Белом движении, о судьбах русских людей в страшные годы гражданской войны. Автор вводит читателя во все узловые события гражданской войны: Кубанский Ледяной поход, бои Каппеля за Поволжье, взятие и оставление генералом Врангелем Царицына, деятельность адмирала Колчака в Сибири, поход на Москву, Великий Сибирский Ледяной поход, эвакуация Новороссийска, бои Русской армии в Крыму и её Исход… Роман раскрывает противоречия, препятствовавшие успеху Белой борьбы, показывает внутренние причины поражения антибольшевистских сил.
Софья Макарова (1834–1887) — русская писательница и педагог, автор нескольких исторических повестей и около тридцати сборников рассказов для детей. Ее роман «Грозная туча» (1886) последний раз был издан в Санкт-Петербурге в 1912 году (7-е издание) к 100-летию Бородинской битвы.Роман посвящен судьбоносным событиям и тяжелым испытаниям, выпавшим на долю России в 1812 году, когда грозной тучей нависла над Отечеством армия Наполеона. Оригинально задуманная и изящно воплощенная автором в образы система героев позволяет читателю взглянуть на ту далекую войну с двух сторон — французской и русской.
После романа «Кочубей» Аркадий Первенцев под влиянием творческого опыта Михаила Шолохова обратился к масштабным событиям Гражданской войны на Кубани. В предвоенные годы он работал над большим романом «Над Кубанью», в трех книгах.Роман «Над Кубанью» посвящён теме становления Советской власти на юге России, на Кубани и Дону. В нем отражена борьба малоимущих казаков и трудящейся бедноты против врагов революции, белогвардейщины и интервенции.Автор прослеживает судьбы многих людей, судьбы противоречивые, сложные, драматические.
Таинственный и поворотный четырнадцатый век…Между Англией и Францией завязывается династическая война, которой предстоит стать самой долгой в истории — столетней. Народные восстания — Жакерия и движение «чомпи» — потрясают основы феодального уклада. Ширящееся антипапское движение подтачивает вековые устои католицизма. Таков исторический фон книги Еремея Парнова «Под ливнем багряным», в центре которой образ Уота Тайлера, вождя английского народа, восставшего против феодального миропорядка. «Когда Адам копал землю, а Ева пряла, кто был дворянином?» — паролем свободы звучит лозунг повстанцев.Имя Е.