Война на три буквы - [39]

Інші люди

— Ти що думаєш, усі терористи ходять з автоматами і в кирза-ках? — саркастично питали мене під час допиту.

До того як стати «військовополоненим» і після, я спілкувався з цивільними, що повтікали зі Слов’янська та Слов’янського району. Інших — підслуховував. Між собою вони часто називають терористів зі Слов’янська — «патріотами». Це інформація для роздумів про те, чому армії буде тяжко повністю зачистити регіон від терористів. А я думаю про те, що відбувається під час допиту таких цивільних, якщо вони потрапляють під допит. Як їм довести, що вони — не терористи?

З іншого боку: солдати української армії, які постійно ризикують життям. У голосах рядових, які водили й охороняли мене, відчувалося співчуття. А з іншими я спілкувався до затримання. У когось «бойовий дух» високий. Багато хто зі старших — заявляли мені контррозвідники — прийшли тому, що їх покликали командири рот. А хтось називає своє прізвище і каже, що давно демобілізований, а тут його знову призвали, й він уже був у «цій Чечні» під Слов’янськом і більше не хоче.

Коли я дивлюся нині на сонечко, все здається таким далеким і нереальним.

Найважче усвідомлювати: те, що сталось зі мною — хоч і найгірше в моєму особисто житті (не так побої, як погрози «повільною смертю» і т. п.), але це — тільки малесенький епізод із хепі-ендом на тлі того, що відбувається загалом. З багатьма людьми, в тому числі цивільними, невинними, відбуваються і продовжать відбуватися значно гірші речі.

Я ніяк не можу оформити все у стрункий текст. Цивільні біженці, що підтримують терористів. До скількох цивільних жертв може призвести зачистка? Контррозвідники, які кажуть, що винні в усьому — Майдан і журналісти. Випадкові люди, які потрапляють у полон. Є ж сотні людей у полоні терористів — і, впевнений, у полоні терористів значно гірше. Непередбачуваніше.

Й усе це погрожує стати систематичним.

Ті, хто думає, що знає правильний вихід, просто нічого не розуміє. В якийсь момент між побоями я просто сидів, дивився у брезентову стінку військового намету й бурмотів: «Не можу повірити. Не можу повірити». Я не можу повірити, що це відбувається в Україні.

Я пробую, пробую — й ніяк не можу оформити все у стрункий текст, як умів раніше. Я тільки у тисячу разів глибше зрозумів одне стародавнє побажання:

Мир вам.

Артем Чапай, Insider 6 червня 2014

В начале лета развернулись бои между украинской армией и боевиками за контроль над российско-украинской границей. К 5 июня боевикам удалось захватить целый ряд украинских погранпунктов: станицу Луганская, Краснодон, Бирюково, Свердловск, Дьяково, Червонопартизанск, Должанский и Красную Могилу.

Мариуполь освобожденный

Вид из окна поезда Киев—Мариуполь контрастный: зеленые деревья вперемешку с ядовито-ржавыми трубами. Над отвалами перед одним из многочисленных заводов парят желтые облачка.

— Ух, га-а-адость, — ворчит соседка по купе. — Травят всех... А вы знаете, что в Мариуполе самое большое в Украине кладбище? То-то. Довели людей бандиты.

Пейзаж почти до самого вокзала не меняется: сплошь трубы, переплетающиеся между собой, словно змеи.

— А море, думаете, что-то нейтрализует? Ни черта подобного. Море тоже ядовитое, — добавляет старуха и продолжает ворчать: — Га-а-адость.

На перрон выходят две женщины в цветастых спортивных костюмах.

— Он меня «бандеровкой» назвал, ты слышала? Первый раз видит, не знает ничего, а «бандеровкой» зовет! — возмущается женщина в розовом, тянущая за собой розовый чемодан.

— Да просто тут много недалеких. «Бандеровцами» называют просто потому, что мы с Киева, не обращай внимания, — объясняет ее подруга в голубом, тянущая за собой голубой чемодан.

Обстановка в Мариуполе спокойная и даже по-курортному расслабленная. Город, переживший несколько критических периодов, постепенно начинает приходить в себя. В центре не видно ни людей с георгиевскими ленточками, ни флагов «Донецкой народной республики» — ни одного напоминания о сепаратистских настроениях.

Только на решетках одного из окон разгромленного здания управления МВД завязано несколько оранжево-черных узелков, а рядом на стене кто-то прилепил листок со стихами под названием «Проклятие киевской хунте».

13 июня батальон «Азов» вместе с Нацгвардией провел масштабную зачистку Мариуполя и освободил штаб на Греческой улице, где размещались боевики.

Старушка, жительница одного из домов на Греческой, напротив которого располагался этот штаб, показывает дырки от пуль в заборе.

— Тут была целая война, — говорит она спокойно и указывает на стену, недавно залатанную цементом: по ней прошлись пулеметом.

Ее сосед по двору, грек, выносит горсть пуль, которые прошли через забор. Около десяти капсул.

— Это мы на память себе оставили, — говорит он с ухмылкой.

В окне жилого дома виднеется два отверстия от пуль. Потрескавшееся стекло до сих пор не заменили.

— Еще несколько дней назад мы боялись из дома выходить, а теперь все тихо. Даже начали на машинах ездить, а раньше страшно было, — рассказывает мой собеседник.

— Но все равно мне не нравится, что в городе есть танки и эта Нацгвардия, — вступает в разговор еще один местный житель. — Лучше бы здесь их не было. Ни украинских военных, ни сепаратистов. Если пули заденут мою семью, мне будет все равно, кто эти пули выпустил, я пойду против любой из сторон.