Украинка против Украины - [7]

Цілу ніч я потім кидавсь змучений, зовсім знебулий,

На соломі — бо перини не було в хазяйки в хаті.

Все гадав я: що то значить те кивання таємниче?

Нащо глянула на мене любо так Іродіада?

В дикій тузі я запрагнув смерті, сну, чи божевілля,

Чи тих постатей коханих, що я взграї духів бачив.

Ох ви, любії привиддя! Вас зоря прогнала рання.

Ви скажіть, куди ви скрились? Де виднюєте, скажіте?

Оказывается, все эти "любії привиддя" составляли свиту языческой богини Дианы. А потом

…Діана скрилась від Христа денної влади.

Тільки в темряві півночі важиться вона гуляти

І втішатись полюванням в нехрещенім товаристві.

Але ж ти, Іродіадо, де ти? Ох, я знаю теє!

Мертва ти й лежиш в могилі в місті Єрушолаїмі.

Цілий день сном мертвим, міцним спиш ти в гробі мармуровім!

І тебе упівніч будять ляск нагаїв, свист, гукання!

І летиш ти в дикій зграї край Абунди та Діани,

У веселім товаристві, що хреста і мук не любить.

Ох чудове товариство! Як би хтів я з ним по ночах

Полювати! Поруч тебе все б я був, Іродіадо!

Я тебе найбільш кохаю! Більш над ту богиню грецьку,

Більш над ту північну фею я люблю тебе, жидівко!

Так люблю тебе! Те знати по тремтінню мого серця.

Будь коханою моєю, ти, красо Іродіадо!

Будь коханою моєю! Кинь ту голову дурную

Вкупі з мискою, та краще спробуй ліпшої потрави.

Лицар я якраз для тебе, мало то мене обходить,

Що ти мертва і проклята, — я не вірю в забобони.

Какие же "забобони" могут быть у бесоодержимого?

Як там ще з моїм спасенням діло буде, та чи й сам я

До живих людей належу, я в тому зовсім не певний!

Лицарем твоїм я стану, буду я слугою вірним.

Плащ носитиму і буду норови твої терпіти.

Буду їздити щоночі поруч тебе в дикій зграї,

Вкупі будем ми сміятись збожевільних слів моїх.

Бавити тебе я буду у ночі. А вдень одразу

Зникне радість, я в сльозах на твоїй могилі сяду.

Так, удень я буду плакать на руїнах склепів царських,

Де коханої могила, в місті Єрушолаїмі.

Там старі жиди запевне будуть думать, що я плачу

Над руїнами святими міста Єрушолаїма.

Но "старі жиди" ошибутся: молодому еврею Гейне было наплевать и на веру отцов. Во всяком случае, до тех пор, пока его не разбил паралич. В последние годы жизни он писал, что давно покончил бы самоубийством, но не может этого сделать, поскольку вернулся к личному Богу Библии. Секретарь читал больному поэту вслух сочинения по богословию и истории церкви; он читал и целые главы из Библии, которую Гейне знал почти наизусть. Однако религиозная эволюция Гейне Украинку не интересовала. Она перевела более ста стихотворений поэта. Но все это был ранний Гейне — богохульник и революционер.

* * *

Такой знаток поэзии, как И. Франко оценивал раннее творчество Украинки не слишком высоко. О сборнике "На крыльях песен" (1893), который включал в себя все, до того времени ею созданное, он писал: "слабенький відгомін шевченківських балад, без їх широкої мелодії, без того твердого підкладу життьової обсерваціі та соціальних контрастів, що надавав тим романтичним баладам ваги й принади вічно живих творів" (6). В это самое время несколько лет подряд она вместе с М. Славинским настойчиво работала над переводами из Гейне, которые вышли во Львове в 1892 г. Ее любимый дядя (политэмигрант и атеист) М. Драгоманов наставлял из Софии, чтобы юные переводчики побольше внимания обращали на злость и сарказм Гейне: "Переклади з Гейне читаються легко. Це вже багато, тільки досить далеко переложені. Особливо злість Гейне не вийшла, може, через те, що ви з М. добрі люди" (цит. по: 7, 124). Племянница отвечала: "Вашу думку про наші переклади я прийму собі до відома і перекажу Максиму Славінському, може, він після сього більше злості набереться".

Работа над переводами продолжалась, мастерство переводчиков "оттачивалось". Славинский вспоминал: "Леся Українка немовби закінчила на них свою мистецьку освіту. Гайневський вірш, простота й органічна ефективність образів у корені переробили її техніку, надали її картинам різьбленої виразності, і легкості — її віршеві". Совершенствовались и форма, и содержание. Целью было — приблизиться к оригиналу. Украинка благодарит дядю и тетю за ценные советы: "Спасибі Вам і дядині, що показуєте недохват у нашому Гейне. Я сама завжди була проти лібералізму у справі перекладу, і тільки брак техніки примушував мене уживати ліберальних способів. Тепер, може, у нас обох і лібералізму буде менше і злості більше, бо, здається, ми обоє лихіші робимось дедалі. Я вже викінчила переклад "Атта Троля", і люди наші казали, що він порядно вийшов, — дай-то боже!" Каким он вышел — мы уже видели. Лихой перевод. И лихая переводчица. Только благодарить за богохульство нужно не Бога, а кого-то другого.

Ранний Гейне остался любимым поэтом Украинки на всю жизнь. Только Гейне менялся, а она — нет. Так и получилось, что она повторяла только те заблуждения молодого Гейне, от которых он многократно отрекся и в которых со слезами раскаивался.

1.2. Гейне против Украинки

В конце жизни Генрих Гейне (1797–1856) вернулся к Богу. В 1851 году он писал: "С тех пор как я сам нуждаюсь в милосердии Божьем, я даровал амнистию всем своим врагам… Стихотворения, хотя бы отдаленно заключавшие в себе колкости против Господа Бога, я с боязливым рвением предал огню. Лучше пусть горят стихи, чем стихотворец. Да, я пошел на мировую с Создателем, как и с созданием, к величайшей досаде моих просвещенных друзей, которые упрекали меня в этом отступничестве, в возвращении назад, к старым суевериям, как им угодно было окрестить мое возвращение к Богу. Иные, по нетерпимости своей, выражались еще резче. Высокий собор служителей атеизма предал меня анафеме, и находяться фанатические попы неверия, которые с радостью подвергли бы меня пытке, чтобы вынудить у меня признание во всех моих ересях. К счастью, они не располагают никакими другими орудиями пытки, кроме собственных писаний. Но я готов и без пытки признаться во всем. Да, я возвратился к Богу, подобно блудному сыну, после того как долгое время пас свиней у гегельянцев…" (4, 2, 159).