Меридіани - [8]
— Назвімо сина Германом, — хриплим від стримуваного хвилювання голосом мовив Сергій Вікторович, — на честь загиблого майора Новикова. Згодна, Ланочко?
— Я хотіла б назвати його Сергієм. На честь батька. Я давно про це думала.
— Як повернусь, вирішимо остаточно. Ну, я пішов, Ланочко. Не сумуй — скоро побачимось! Не треба хвилюватись: політ нелегкий, але не такий вже небезпечний. До побачення!
Скоряючись несподіваному гострому бажанню, Сергій Вікторович швидко підійшов до ліжка і, не помічаючи зляканого застережливого погляду Лізи Бирюк, торкнувся губами до щоки Лан і рожевих пальчиків сина. Звівся, якусь мить пильно вдивлявся в рідне обличчя і, рвучко повернувшись, вийшов з лікарні.
…І ось Сергій, попрощавшись з Лан і маленьким Германом, одяг космічний міжпланетний костюм і в супроводі Петровського, Новикова та діда Юрія попрямував до кабіни електромагнітної катапульти. На грудях його зручно висів зіркоподібний апарат НБК-66 — портативний термоядерний двигун найновішої конструкції. На лямках за спиною — великий рюкзак із запасами дейтерію, “сухої води” в таблетках, їжі та інших необхідних речей.
— Запам’ятай, дорогий Серьожо, — зупинив Чуєва на порозі до кабіни катапульти дід Юрій. — Настала та відповідальна мить, коли від твоїх дій залежить доля всього плазмольота, всієї нашої експедиції в космос. Треба будь-що попередити розумні істоти на астероїді про можливе зіткнення. Залишається лише вісімдесят годин. Треба встигнути!
— Розумію, товариші, — пильно поглянув у очі друзям Сергій. Відтак змовк і ще кілька хвилин переводив погляд з одного на другого, немов запам’ятати хотів назавжди. Зітхнувши, мовчки зробив крок через поріг кабіни і востаннє махнув рукою: “Прошу пуск!”
Як спрацювала катапульта, Сергій не помітив. Для його тіла, вже звиклого до страшних перевантажень, поштовх катапульти був просто іграшковим. Ввімкнувши космічний відеофон, Сергій перевірив зв’язок з кораблем і востаннє перебрав у пам’яті все, чого не можна забувати перед індивідуальним космічним польотом.
Повітря? Хлорела, яка “жила” в його просторому комбінезоні, може живити його киснем дуже довго.
Тепло? Запасів термоядерного пального для двигуна вистачило б на мільярд кілометрів, а йому від тої енергії потрібна якась частинка тепла.
Їжа? Взятих з собою сергусіянських концентратів вистачить на кілька земних місяців. Води теж доволі.
Сергій ще раз оглянувся на корабель. Той був схожий на футбольний м’яч, оповитий голубим газовим шарфом. Усталені сфери плазми надійно захищали корабель від найнесподіваніших космічних факторів. Такі ж сфери невидимої броні Кедрова, НБК, захищають і його, Сергія, в холодному мороці космосу.
Он на окулярах локатора з’явився далекий астероїд.
…Зближення наростає швидко. Вже якісь півмільйона кілометрів до невідомого космічного тіла. І землянин відчуває його слабке тяжіння. Від цього політ відразу перетворюється у відчуття стрибка у чорну прірву, на дні якої мерехтять болотні вогні.
Спершу Сергій вмикав рушійну дюзу апарата, але вже через годину польоту йому довелося вимкнути її: астероїд мчав на “райдугу” зі швидкістю неймовірною.
Задавши “райдузі” програму передачі за підготовленими на кораблі розрахунками, Сергій час від часу поглядав на локатора гермошолома, де ледве жевріла цяточка плазмольота. Астероїд, ледь освітлюваний далекими зірками, і земний корабель рухалися по витягнутих параболічних траєкторіях, котрі десь там, в чорному мороці космосу, мають перетнутися. Залишається вже лише сімдесят годин до того, як на шаленій швидкості плазмоліт вріжеться в астероїд.
До болю в голові напружено працювала думка. Він розумів, чому саме його перший капітан послав у політ. Адже саме він, Сергій Чуєв, уже раз виправдав сподівання екіпажу, блискуче розв’язавши задачу налагодження зв’язку з сергусіянами. Саме він, Сергій Чуєв, побувавши на Сергусі-3 біля куль мудрості, перейняв від них прийоми і способи операційної логіки, котрі дали йому змогу вирішувати найскладніші задачі швидше обчислювальних машин.
Сергій Чуєв згадує, як захоплювався Добробас новими здібностями Сергія, як радів старий вчений ствердженню того, що ланцюг логічних операцій людського мозку значно вірніший від машинного. Всі відверто заздрили тому скарбові, який дістався Сергієві Чуєву.
Але до чого тепер той скарб просвітленого розуму, коли зарадити біді майже неможливо?
Неможливо? А якщо спробувати встановити зв’язок засобом передачі думок на відстань? Найшвидше в світі — думка: вона обганяє все.
Чи зрозуміють його ті розумні істоти на астероїді? Адже там може виявитися просто космічна станція без екіпажу. Хто може знати?..
Сергій Чуєв гарячково натискує на кнопки пульта управління “райдугою”, підключаючи до “обручика” Лан, який увінчував його голову під шоломом, всю енергію свого КМК — космічного міжпланетного костюма. Тепер назустріч астероїдові, який навально наближається, линуть в мільйони разів посилені імпульси його думки. Хай “райдуга” Сергія не уникне зустрічі з астероїдом, будь що буде, але відчайдушна спроба може принести успіх.
Зосереджуючись, Сергій малює в уяві картину очікуваної катастрофи: дві траєкторії, астероїд і корабель, місце, де вони ось-ось зустрінуться.
Трое отважных решили во что бы то ни стало дойти до края земли, не страшась смертельных опасностей, уготованных им на каждом шагу. Пусть трепещут их враги, коварные колдуны и злобная нечисть, готовясь к встрече с Троими из Леса! Скажете, знакомый сюжет?Нет и еще раз НЕТ! Ведь `Трое из Леса` — это культовая книга в российской фантастике, своего рода визитная карточка Юрия Никитина, одного из самых популярных и самобытных писателей.
Мрак — оборотень и победитель богов — по случайности и незнанию стирает в Книге Бытия запись о своей кончине. Теперь его мечта — отсидеться в укромном уголке и придумать, как жить дальше. Поэтому он с радостью принимает предложение поменяться ролями с правителем маленькой сонной Барбуссии, надеясь провести две беззаботные недели во дворце. Однако судьба начинает свои пляски уже на его пороге. Покушения, тяжбы придворных, пустая казна, пограничные конфликты — вот от чего, оказывается, сбежал барбусийский тцар и вот что, как тяжело груженная телега, наезжает на хрупкую мечту Мрака.
Мрак, могучий варвар из дикого Леса, не знает равных в бюро, а кроме того, он умеет оборачиваться волком, как и легендарные невры, о которых писал Геродот. А еще он, как никто другой, умеет быть преданным и хранить любовь, ради которой он даже не страшится отправиться в подземное царство на верную погибель.
Они вышли из дремучего Леса, но слава о них уже гремит по всей Земле. Мрак, Олег и Таргитай спасли мир, а теперь по праву сильных претендуют на власть над ним. И у них есть шанс получить желаемое — ведь сам Создатель, бессмертный Род, собирает все свои творения в Долине Битвы Волхвов, чтобы выбрать того, кто будет править миром, и вручить ему Перо Власти...
Волхв Олег в отшельничестве постигает в лесу Истину. Но жестокий набег дикого племени заставляет Олега взять в руки оружие и вернуться в мир зла и насилия. Он должен привести на княжение отважного Рюрика, и в этом ему поможет странная, загадочная женщина Гульча.
Трое дикарей-невров, вышедших из дремучего Леса, сражаются со всем миром за счастье и Правду. Они уничтожили державу киммеров, но теперь знают — не каганы, вожди, цари и короли правят миром. А управляют миром маги, колдуны, волхвы, для которых цари и императоры — лишь инструменты. И теперь Трое из Леса идут на новую битву, в новом мире — мире Песков, куда перенес их ковер-самолет.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность.
Липучка — рыжий суперкотенок с IQ около ста шестидесяти, который научился понимать человеческую речь. Липучка был теперь человеком практически во всех отношениях, кроме телесного. Например, он держал в голове набросок первых двадцати семи глав книг «Пространства-времени для прыгуна». Но однажды шерсть на загривке Липучки встала дыбом — в комнату крадучись вошла Сестренка. Она казалась худой, как египетская мумия. Только великая магия могла побороть эти жуткие проявления сверхъестественного зла.
Профессор обрадовался, что стал первым жителем Земли, выбранным для официального контакта с инопланетянином. Житель Марса заранее подготовился к встрече, выучил английский язык, а прибыв в квартиру профессора, сразу огорошил его вопросом: «Где это находится?». Дальнейшие события развивались непредсказуемо и едва не довели семью профессора до инфаркта.
Дамы зачастую — причины столновений мужчин. И вот опять этот запах духов, скрип стула возле стойки и едва слышный вздох. Ей около двадцати, у неё золотистые волосы. Она всегда носит черное платье. Но она не совсем обычная девушка, да и парень рядом с ней — не Джеф ли?