Украинка против Украины - [165]

* * *

Помимо туберкулеза Украинка страдала истерией. Она говорила:

"Нервами я, справді, з 14 літ хорую виразно (а "предрасположена", певне, зроду)…" Пчилка писала в Софию к Драгомановым (1897): "Ничего хорошего у нас нет; у Леси прибавилась еще одна болезнь — сильное нервное расстройство, истерия, что ли, которая выражается в сильных припадках с дрожью и прочее. Лечится она гидропатией, это глупость (да еще и дорогостоящая) — но Леся в нее верит, то пусть хоть этой верой живет…" В этом же году Украинка пишет сестре Ольге:

"Стоїть тільки дать волю своїм нервам, то такі не оглянешся, як попадеш в неврастеніки чи істерички — цур йому! Змінимо тему…"; "…При такій організації, як моя (анемія, істерія)…"

Через год — сестре Ольге: "Щоб ти не запускала своїх нервів, бо такі я колись думала, що пограють та й перестануть, а тепер уже виходить, що я "інтересний об’єкт", як каже д-р Дерижанов… Коли ти хочеш стримувати себе, "не розпускать себе", як ти виражаєшся, то треба жі помагать собі, а то інакше вийде занадто жестоко і несправедливо. Не налягай дуже на те стримування; розпускатись, запевне, негаразд, але занадто велике стримування доводить часом людей до істерії! Я — яскравий приклад цього…" С Ольгой у нее были доверительные отношения: "Краще було, що я не писала, може, й тепер ще слід би помовчати, бо, либонь, з листа неврастенія скаче — правда?"; "Прости, що я так багато насорочила, не розібравши одразу діла, але я взагалі безтолкова, а тепер ще й надто…"; "Нервова обстановка нашої сім’ї мені тепер, більш ніж коли, не до речі, у мене й так душа не на місці… "Режим" нашого дому тільки загострює мою і без того досить гостру істерію"; "Нормальним людям багато чого недоступно такого, що зовсім ясно стоїть для таких ненормальних, як я… Ти знаєш, що твоя сестра часто буває "без вина пьяна" і тверезість не належить ні до її цнот, ні до її професії… Тепер навіть все до сього часу обходиться без драм, так властивих нашій родині при всяких "рішучих" моментах". Сестра Ольга была медиком: "Аж серце стискається од страху за неї. Окрім того, якась особлива нервовість у неї так і видна в кожному русі і слові. Дуже се недобре" (30, 701).

Об отношениях с родителями: "Мушу признатись, що я ще більше "с детства не привыкла" вдаватись до них просто, бо, треба сказати, з усіх дітей мене найменше до того привчали. Отже, я боялась, коли б ще гірше не попсувати справи, вдавшись просто до них. Я ще трошки вмію говорити з ними, але писати на певні теми зовсім їм не вмію, бо ніколи не певна, в яку хвилину настрою влучу, а се, як ти знаєш, в розмовах з ними (надто з мамою) дуже важно". Или: "Нервова обстановка нашої сім’ї мені тепер, більш ніж коли, не доречі, у мене й так душа не на місці… "Режим" нашого дому тільки загострює мою і без того досить гостру істерію".

Об отношениях с младшими сестрами и братом: "Ти, може, й права, що ми по части підтримуємо традицію неодвертості з нашими меншими і що треба постаратись ту традицію зруйнувати. Тільки ж у нас то ніколи не виходило навмисне, ніколи не походило збайдужості, а скоріше знадміру осторожності (принаймні у мене)…" Младшие сестры также находились под жестким "прессингом" любви: "Мама й Оксана сидять в Зеленому Гаю… Якби вони там не шарпали одна одну, та се вже…"; "Мені шкода Оксаночку, що вона якось так ни діє. При її малоекспансивній і, треба сказати, не дуже альтруїстичній натурі ся обстановка може ще більше заставить її заховатись в собі і нагороїжитись проти всіх… Є талан знаходити собі товаришів, а в Оксани його нема. До того ж Оксана нездорова нервами, я в тім певна, бо в неї ненатурально пригнічений настрій… Ох, та всіх нас ненатурально пригнітили "с детства"!.. Треба думати, що інакше не могли… У всякім разі, се трагедія, про яку вже краще не говорити, бо в тім ми не поможем. Певне, тому, хто "с детства привык", таки трудно зрозуміти так хутко тих, що "с детства не привыкли". Вони думають, що та "непривычка" не мучить нас, і в тому вони фатально помиляються".

Истерия была у матери. Истерия была у дочерей. Как писала Забужко, "від "істерії" лікували й Лесю Українку, і її сестру Оксану" (10, 68). В хронике жизни Украинки то и дело: "папа подає звістку про велике загострення істерії в Оксани"; "батько писав сестрі Ользі, що сестра Оксана хвора нервово — гістерія…"; "Оксана захорувала на нерви (істеричні напади, безсоння і ін.)"; "Ольга пише, що сестрі Оксані дуже зле з нервами…" (30, 625–634). Оксана и ее мать довели друг друга до белого каления и дочь уехала из Киева в деревню. Украинка писала сестре Ольге из Сан-Ремо: "Оксана думає, чи не серджусь я, просить забути "те все, що було літом", і вірити, що вона всіх нас любить. Натурально, я їй зараз написала, що і не сердилась, і не серджусь, а тільки рада за неї і за всіх і т.і. Кличу її до себе в гості. Вона може й приїде… Тільки все ж має ще бути "обсуждение вопроса", той фатальний період для нервів всеї нашої родини, що конче мусить отруїти кожному з нас його найщиріші бажання і радість від сповнення їх. Наскільки я хотіла, щоб Оксана їхала в Запруддя, настільки я тепер не рада, що вона їде на свята в Київ. Я писала і папі свою думку, і самій Оксані, і мамі, та, певне, то так само не матиме впливу, як і твої листи до їх. Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі до Києва, але що вона "не може не їхати" (коротко і ясно!), що хотіла, правда, остатись на перші дні свят в Запрудді ради ялинки для запрудських дітей, але мама (вона ж була в Запрудді) "обидилась" за такий замір, отже "не варт сваритись із-за пустяків", і Оксана вже поїде празникувати в Київ. "Історія нас учить, що вона нічого не учить!" Знов ті самі "обиди", замість нормального відношення до здоров’я і волі своєї дитини! Знов, значить, будуть і ті самі "обсуждения" з вимотуванням жил обоюдним, і всякі інші контрданси, а нерви, тільки що сяк-так наладжені — кріпись! І тут же мама пише мені, що хоч вона несказанно рада за поправку Оксани (вона не може не признати, що Оксана в Запрудді поправилась до