Шляхом «Леґенди» - [13]

По кількох місяцях до тюрми привезли студента права Степана Галамая, якого поліція намагалася пришити до групи Ілярія Кука у справі Ясінських. Хоч не було конкретних даних, що Степан Галамай належить до ОУН, усе таки польський суд засудив його на три роки тюрми. Степан Галамай був провідником нашої націоналістичної групи, яка восени 1937 р., разом із прибулими друзями з Тернополя, начислювала біля сто осіб. Галамай теж переводив із нами ідеологічний вишкіл. Тут слід згадати про молодого гімназиста з Тернопільщини Безкоровайного, який був спокійний у поведінці, але дуже ідейний і бойової вдачі. Це ще був юнак, якого тюремна адміністрація кинула до тюремної темниці, що робила часто з націоналістами з якоїнебудь причини. В сусідніх камерах в'язні чули, як Безкоровайного сторожі били кількома наворотами і там його в темниці по кількох добах замучили на смерть.

Довше мені довелося сидіти в камері ч. 23 на горішньому поверсі з Петром Цицою, теж із справи Ілярія Кука. Це був високий і вродливий бльондин, із великими синіми очима, Дуже товариський. На поліційних допитах, які були тяжчі, не витримав і заломився. Він так оповідав мені про справу Ясінських.

Повітовим провідником Золочівщини був Василь Кук. Він Довший час вимагав від свого організаційного зверхника, щоб дозволити йому зорганізувати один напад і сконфіскувати більшу суму грошей для ОУН.

Вкінці провідник Василя Кука дав потрібний дозвіл із передумовою, що робота мусить бути виконана без жертв у людях з одного чи другого боку. Слід укласти такий плян, щоб не кинути підозріння на ОУН. Отже вся справа нападу мала бути переведена делікатно, а кінці пущені у воду. Василь Кук прийняв зобов'язання й зорганізував відповідну боївку, у склад якої входили Петро Цица, Качор В., Ґаба Микола, Майба й Кук Ілярій (молодший брат Василя).

У Золочівщині жили польські дідичі Ясінські, до яких належали землі Підлисся, включно з Підлиською горою, на якій стояв пам'ятник Маркіяна Шашкевича. Ясінські були великими шовіністами і їм було дуже не в смак, що на їх власних землях українці кожного року відбувають свої національні маніфестації.

В 1937 році був плян розпарцелювати землі Ясінських між польських колоністів, а пам'ятник Шашкевича усунути. Про це ОУН збирала відповідні докази, й повітовий провідник ОУН Василь Кук вирішив Ясінських заатакувати першим, щоб спаралізувати їхню акцію. Були це багаті дідичі, й В. Кук плянував сконфіскувати ті гроші, зібрані з тяжкої праці українських рук і з української землі.

Переодягнена в поліційні уніформи боївка з двома «таємними агентами в цивілю» приїхала до двора Ясінських перевести ревізію й переслухати дідичів під закидом зв'язку з якоюсь польською групою, яка в той час діяла нелегально на польських землях. Не пригадую собі провідника тієї групи й назви організації, яку переслідувала поліція.

Відповідні документи, уніформа поліції спершу не викликали жодного підозріння в Ясінських, які були тільки прикро заскочені. В часі переслухування, чи то мова, чи те, що гроші й деякі книжки були зложені, як доказовий матеріял проти Ясінських, зродили підозріння в дідичів, що вся справа неясна.

Ясінські намагалися якось получитися з комендантом поліції в Золочеві. Ілярій Кук завважив, що Ясінські починають підозрівати підступ і для більшого переконання, що дійсно поліція, проголосив тимчасове арештування Ясінських до вияснення всієї справи на комісаріяті в Золочеві. Ілярій Кук розрахувався на те, що десь по дорозі до Золочева відв'яжеться із своєю групою від Ясінських і замете за собою сліди. Тому дав доручення фірманові запрягати коні, й до панського повозу всіли «агенти».

У дорозі Ясінські зовсім позбулися всякого підозріння і вже були певні, що справді їдуть на комісаріят поліції. Почалася розмова «від серця» і Ясінські кидали всякі образи на адресу українців. Коли ж. дійшло до того, що Ясінські висловилися про українців як про бандитів, через яких немає ніколи спокою, нагло впали постріли: один, другий, і обидвоє Ясінські згинули відразу. Ілярій Кук вирішив справу під імпульсом внутрішнього почуття образи, за зневагу українського народу і згарячу поладнав справу некорисно для організації та громадської опінії. Хоч друзі були обурені таким потягненням Ілярія, було пізно про це говорити. Треба було втікати.

Першої ночі поліція вже встигла зорганізувати облави в усіх напрямках. Ще тієї ночі загинув Майба в поліційнім однострою у перестрілці з поліцією. Двох інших друзів поліція спіймала протягом кількох днів. Василя Кука, Миколу Ґабу, Петра Сороку поліція арештувала вдома, але із браку доказових матеріялів випустила їх на волю. Василь Кук відразу з поліції подався в підпілля. Скоро після того зробив це саме Микола Ґаба, але в 1938 р. поліція наскочила на нього на квартирі Купчика в Золочеві, де вив'язалася стрілянина. Ґаба відстрілювався із горища і вбив одного поліційного агента Бісінака, а сам скочив у город і втік.

Ілярій Кук сидів у камері 17, а в сусідній сиділи Степан Галамай і Петро Тупиця із с. Дмитрова, Радехівського повіту. Перед моєю судовою розправою мене перенесли з камери від Петра Цици до камери, де сидів Галамай. У тій камері разом просиділи кілька місяців, було доволі часу пізнати себе й подружити.