Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма - [20]
Эмоциональные воспоминания о провозглашении Первого универсала оставили как Винниченко, так и Грушевский. Зачитывал его в оперном театре Владимир Винниченко. Но, опять-таки, утверждения полной независимости Украины в документе не было:
«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям…
Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.
Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу… Всі сі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.
Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання.
Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад. Так само не схотіло признати комісара на Україну, щоб не могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.
І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.
І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.
… І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усих народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом».
А после всех высоких слов «отцы нации» не забыли призвать украинский народ выворачивать карманы: «Ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради».
Универсал был произнесен «року 1917, місяця червня числа 10». «Все кількатисячне зібрання по вислуханні впало на коліна і проспівало «Заповіт» з його грізними словами про окроплення волі кров’ю. Кричали гучну славу Ц. Раді, викликано на естраду мене, але я там не був», — писал впоследствии Михаил Грушевский (опять же, профессор поосторожничал…). Это яркое описание напоминает словеса современных витий о временах «оранжевой революции» и полутора миллионах «вставшего с колен» народа на небольшой площади Независимости в Киеве. В Киевском оперном театре не могут поместиться несколько тысяч человек. Да если бы их там и утрамбовали, как бы они в едином порыве опустились на колени в уставленном креслами зале театра?
Итак, главные действующие лица происходивших в Киеве событий бурно имитировали одержимость автономией Украины, но совершенно нечетко формулировали, какой же именно автономии они хотят. Член Центральной Рады Гольденвейзер указывал: для всех было ясно, что сила украинского движения заключается главным образом в слабости его противников. Кроме того, секрет успеха национальной украинской агитации был в том, что она отвечала желаниям и склонностям широких масс, по преимуществу сельских. Крестьянам внушали, что Центральная Рада защитит их от невыгодного общего передела земли с соседями-россиянами; говорили, что, поскольку не Украина затеяла войну, украинцам незачем воевать. Но, вызвав революционный дух, через полтора года те же Петлюра и Винниченко ничего уже не смогли противопоставить приходу Советской власти…
Тем временем слабело Временное правительство и падало в Киеве влияние Исполнительного комитета. Реальная власть перемещалась в ЦР. Ее представители начали грозить России, что оголят фронт, отозвав украинцев из воинских частей. К тому времени Рада избрала свой исполнительный орган — Генеральный Секретариат. Правда, он потеснил в музее самое Центральную раду:
«Ген. Секретаріатові приходилось розташовувати свої «столи» — забрані від Ц. Ради — в тім же коридорі Ц. Ради — один стіл означав секретаріат освіти, другий секретаріат земельних справ, де сиділи поруч міністри, діловоди і машиністки, а одна з убиралень Педагогічного музею була обернена на президіальний покій секретаріату». Но на любую, даже бессмысленную работу необходимы средства. Тем более, что на 5-й сессии ЦР, утвердившей Генеральный секретариат, он был обозначен, согласно принятой резолюции, как
