Замах на Селену (Збірка) - [6]

— Я уклінно прошу шановних мешканців Землі дозволити мені до кінця днів моїх стати вашою землячкою, — пролунало сріблястим дзвоником, який продзвенів чистою мовою ошелешених земляків. Яків Бах, хитро, примруживши очі, подумав: «Бач, отакий неповоротько, а зумів її досконально навчити нашої мови».

Не будемо описувати ні фонетичної, ні синтаксичної форм овації, якою вибухнула зала після заяви венеріанської втікачки. Гул, ляскіт, стукіт, тупіт, брязкіт, дзенькіт — все це разом виразило згоду землян на подальше проживання біглянки на нашій благодатній Землі. Аж тепер і Яків Бах, хоч сам уже пройшов Крим і Рим, і мідні труби, зрозумів, як жіноча краса врятовує світ.

Грицько Лемех мав продовжувати виступ, але публіка цього допустити не захотіла. Вона воліє і далі слухати і дивитися, дивитися і слухати безкінечно в часі і в просторі на представницю Космічного Всесвіту. І вона вимушена була підкоритися волі з’юрмлених землян.

— Я дещо знала і раніше про вас із легенд та історичних монографій, які були колись опубліковані нашими астронавтами. Вони останній раз побували на Землі перед Всесвітнім потопом. А після тієї Господньої кари, яку за свої гріхи зазнало людство, нам було заборонено вас відвідувати. Ми з Григорієм першими переступили цю заборону і тому вимушені просити у вас притулку.

— Що вас примусило це зробити? — запитав лагідний публієць, що нічим не виділяється серед публіки.

Хіба тільки тим, що сидить у першому ряду і з’їдає очима космічну красуню.

Рея Волосожар зрозуміла, яке враження вона справила на землян, тому, щоб його якось остудити, відповіла так:

— Мій єдиний, мій суджений Гриць останні роки почав сохнути за своєю матінкою-Землею, за своєю Вітчизною, то ж я не могла не піти йому назустріч. Мені відоме ваше прислів’я, що чоловік, то є голка, а жінка — нитка. Куди голка, туди має рухатися і нитка.

Гея не встигла закінчити думку, як знялася буря. Серед двадцятихвилинного гамору можна було розібрати у різних варіантах тільки одне звернення до Грицька: обманюга, ошуканець, дурисвіт, брехуняка! Публіку розвеселило, розсмішило, а декого навіть розлютило те, що Гриць Лемех виявився не венеріанином, а таким, як і вони, простісіньким землянином, який якимось чином зумів пробратися на Венеру і заволодіти ось такою незбагненною жіночою красою.

— Грицьку! — загримів бас, коли в залі трохи стихло. — Скажи правду, тільки не вішай нам на вуха локшину, ти вкрав чужу жінку і дременув на Землю?

Грицько, вхопивши мікрофонну рурку, заперечно замахав нею, наче шаблею, видно було, що дуже розсердився, і сказав:

— Я на Геї оженився за всіма правилами, які існують у Всесвіті.

— А чому тоді покинув Венеру? — продовжує бас.

Грицько зроду не був багатослівним, тому, показавши рукою втору, сказав усього три слова:

— Там відсутнє зло!

Зала притихла. Вона Грицька не розуміє. Вона вважає його або хитруном, або людиною, яка втратила у високості здоровий глузд. Та виявляється, що Гриць не був дурним. Він спокійно продовжує:

— На Венері відсутнє будь-яке зло. Там все правильне і все можливе: Живи, скільки тобі заманеться, роби, що хочеш — спи, їж, гуляй. Я це робив десять літ. Я не мав жодного протистояння чи заперечення. Я не відчував страху перед невідомістю, не зустрічав перешкод, які б примушували напружено шукати виходу, там зовсім відсутня боротьба! Там немає стресів, розумієте? Немає ніяких стресів! І я, врешті-решт, зрозумів, що то не є нормальне життя.

Зала приголомшливо мовчить. Яків Бах теж зацікавився цим монологом. Він подумав: «Бач, як вибалакався, чи не Гея його цьому навчила?».

А Грицько продовжує:

— Невже вам не зрозуміло, що людина тоді є людиною, коли вона в пошуках, коли вона переборює труднощі, коли вона долає зло і гордиться своєю над ним перемогою. На Венері немає зла і тому я втік звідти.

— Але ж про таке життя мріє людство уже не одну тисячу років! — зауважує такий собі пересічний, як і Грицько, публієць.

— Людство створило собі уяву про таке життя, де все є, і назвало його раєм. На Венері все є і там дійсно райське життя, але мені воно не підходить.

— Не мели дурниць! — лунко заперечує інший публієць. — Венеріанці щось же все-таки роблять?

— Так, — спокійно продовжує Лемех, — вони працюють. Але мозком. Ми так не вміємо, як це роблять вони. Послухайте. Всесвіт — це грандіозний комп’ютер. Це споконвічно закодована інформаційна система, яка зберігає все, що творилося, твориться і буде творитися у космічному просторі. Венеріанці уміють підключатися до цієї системи, тому, користуючися всесвітньою інформацією, уникають випадковостей у житті. А ще вони своїм розумом уміють переробляти енергію думки в необхідні життєві потреби. Їм не потрібні заводи і фабрики, порти і аеродроми, електростанції і атомні реактори, мерседеси і кораблі. Вони вільно літають, використовуючи енергію думки. Вони силою думки проводять холодний ядерний синтез, перетворюючи, одні елементи речовин в інші, їм в такий спосіб підвладні витвори із будь-яких сполук, а це і їжа, і одяг, і тепло.

— Яким чином їм це вдається? — лунає із зали.

— Вони використовують можливості свого мозку на всю потужність, — відповідає Грицько Лемех; він відчув, що заволодів залою.