Замах на Селену (Збірка) - [32]

А тим часом у гроті безпросвітня тиша. Навіть не чутно музики прибою, яка раніше просочувалася через невідомий отвір. Ніч тягнеться безкінечно довго.

Нинішнє очікування виявилося особливо тривожним. Арсен, наче натягнута струна, яка ось-ось обірветься. Все, що було досі, він викреслив із пам’яті. Перед його очима залишилася одна-єдина у світі істота — не Арі. Він уже вкотре уявляє, як вона виходить із моря. Їй не заважає навіть хвіст. Навпаки, він допомагає, безшумно приблизитися до намету, де лежить акваланг. Ось вона його бере і повертається назад. Довкруги тихо, і темно. Ось вона входить у чорні хвилі і пірнає, щоб досягти підводної в’язниці.

Арсен зривається на ноги і біжить по дну дзвона. Все швидше і швидше. Напруга досягає граничної межі. Зараз він знеможено впаде.

І раптом…

У прорубі появляється Арі. Вона спокійно кладе до Арсенових ніг акваланг. Полоненик, забувши про все на світі, за декілька секунд готовий до стрибка у воду.

В останню мить глянув на Арі.

В її очах побачив сльози. Він знає, що у водному середовищі сльози втратили своє фізіологічне значення. Але природа, певно, зберегла сльози, як спосіб збереження від стресових напружень. Арі тяжко вдався акт злодійства.

Вона сказала:

— Я зробила те, чого ніхто з наших зробити не спроможний. Відтепер я не матиму спокою за свій вчинок. Але ти допоможеш мені його згладити…

Арсен все зрозумів.

Арі зробила відчайдушний вчинок, даруючи йому половинчату свободу. Він відтепер матиме можливість жити на суші і продовжуватиме відвідувати дзвін. Вона в ньому упевнена, бо згідно з їхніми моральними принципами будь-якого обману у взаємостосунках бути не може. Арсена врятувала Арі від загибелі, його прийняли до їхньої спільноти. Вони йому повірили. У них відсутнє таке поняття, як зрада чи підступність. У їхніх вчинках домінує довір’я. У їхніх умовах не може бути і гадки, щоб хтось зневажив довір’я.

Арсен це розуміє, але прагнення свободи сильніше від будь-яких умовностей. Він сприймає їхні принципи, як ланцюг умовностей. А сам знає, що буде робити на волі. І йому стало шкода Арі.

Тим часом Арі продовжує:

— Коли ти будеш спілкуватися з людьми, не розкривай таємниці про існування мого племені. Люди можуть легко зруйнувати усталений плин часу в нашому світі.

«Що сказати цій дивній дитині? Їхнє життя — це повсякдень на боротьба зі стихією. Вони до цього життя звикли. В ньому свої труднощі і свої радощі. Про труднощі він здогадується, а про радощі зовсім не відає. Які вони? А він? Чи зможе він погодитися хоча б на частку подібного існування?».

— Я вдячний тобі, — сказав Арсен, — за те, що врятувала під час шторму, і за те, що повертаєш мені сонце. Без нього я не виживу. Обіцяю зберегти тайну твого племені. Проведи мене до моря.

— Отже, ти прийдеш!

Арсен мусив сказати неправду. Він з нетерпінням очікує зустрічі з білим світом, тому вигукнув:

— Я повернуся! — І вказав рукою, запрошуючи свою рятівницю першою прокласти шлях до свободи.

Арі шубовснула у прохолодну воду, а за нею і він.

* * *

Арсен не повернувся.

Арі була вражена підступністю людини, яку врятувала від смерті. За добро платять добром. Тут так споконвіку. Арсен добром не відплатив. Він порушив закон їхнього племені. Про зраду Арсена вона передала телепатичним сигналом всьому підводному суспільству.

Таку форму передачі сигналів на далекі відстані рибохвості перейняли у дельфінів. Почувши тривожний клич, наймудріші представники підводного архіпелагу зібралися у Ариному дзвоні. Порадившись, прийшли до висновку, якщо врятована ними людина так легко їх зрадила, то так же легко вона розкриє таємницю їхнього існування. А це призведе до біди, бо земник людям вірити не можна. Треба діяти рішуче, щоб попередити нещастя.

* * *

Нешироке морське узбережжя, покрите жорствою, оаніше людьми не освоювалося. Воно споконвіку пустинне, необжите. І тільки останні роки сюди зачастили дослідницькі експедиції: геологи тукають корисні копалини, археологи досліджують минуле архіпелагу, а риболови збудували тимчасову базу для переробки риби…

Зовсім недавно сюди прибула ще й експедиція вулканологів.

Причина така: давно заснулий вулкан починає пробуджуватися. Вулканологи розташувалися в наметах на березі моря у підніжжі гори, яка має кратер. Крутий схил вулкану, зарослий чагарником, стрімко скочується в море. У підводній частині цього схилу колись існував досить об’ємний грот, який з’єднував кратер з морем.

Поки вулкан спав, вода, що проникала в середину кратера, не створювала небезпеки. В останні віки вулкан час від часу почав показувати свій норов. Погуркоче, появиться хмара над кратером, сипоне дощем, інколи навіть з попелом, і заспокоїться.

Тільки вода, що потрапила в кратер через підводну галерею, ще довго виносила в море ядовиті розчини магми.

Підводне суспільство від цього потерпало. Тому після одного із таких пробуджень вулкану мешканці підводних дзвонів запакували камінням отвір галереї.

Цьогоріч вулкан знову пробуджується. Зачастили підземні поштовхи. Час від часу над кратером появляється біла хмара із водяних випарів. Тож і не дивно, що на березі острова отаборилася експедиція вулканологів.