Замах на Селену (Збірка) - [27]

Люди прийшли на Землю мало пристосованими до її суворих умов існування. Вони мали безволосе тіло. А так, як на землі літня спека змінюється взимку різкою холоднечею, вимушені були, щоб не загинути, придумати одяг та будувати теплі оселі із вогняними постачальниками тепла. Вони принесли із собою згадки про рай, який залишили десь там у небі. Вони також донесли до нас пророчий вислів, який ми читаємо у Слові Божому: «Відтепер будете добувати хліб насущний в поті лиця свого».

Отже, десь є той світ, де не потрібно в поті лиття трудитися, щоб вижити. Бо там рай, у якому і життя райське і не треба віддавати стільки снаги та енергії на пошуки їжі та прихистку для тіла. А ще ті, прийшли на Землю люди, мали велетенський мозок, який докорінно розмежовує могутній розум людини із інстинктом всіх інших земних створінь. Певно, там, на іншій обітованій планеті, мозок був потрібний тільки для пізнання і творчого вдосконалення Всесвіту. Тут же, на Землі, в тяжких умовах виживання такий мозок втратив своє попереднє призначення і люди почали використовувати тільки десяту долю його можливостей. Так з того часу і живе людина з величезним запасом розумових здібностей, які вряди-годи проявляються у геніїв духу чи науки. Далі. На Землі виявилося набагато більшим земне тяжіння. Воно і досі примушує переселенців згинатися під тягарем турбот і набагато раніше віддавати Богові душу. Богові душу? Звідки цей вираз? Адже він побутує у незчисленних людських поколіннях і стверджує думку, що наша душа не залишається після смерті на непривітній Землі. Вона повертається туди, в небо, звідки прийшли наші далекі предки, в той рай, який дійсно існує десь у Космосі і приймає людські душі для відпочинку після тяжкого земного життя…

Михайло підійшов до вікна, за яким видніється плесо ставу. Чайки падають стрілами у прозору воду, щоб піднятися знову у голубе безхмар’я. Він сказав:

— Ми, здається, першими побували в тому раю. Тобто на нашій далекій і древній Прабатьківщині.

Уляна добавила:

— Вона набагато ласкавіша від цієї, де ми зараз. Там відсутні спека і холод. Ти звернув увагу, який у її мешканців одяг?

— Так. На плечах прозорі накидки, які, певно, призначені тільки для захисту від настирливих метеликів.

— А як вони ходять! Якщо не поспішають, то ледь торкаються землі. А коли треба швидше рухатися, то відшотвхуються і ширяють у повітрі, як птахи.

— Це тому, що земне тяжіння там набагато менше. Чи ж не дивина, що у снах ми частенько літаємо? Наш мозок зберігає пам’ять про часи, коли на Прабатьківщині люди вільно літали.

— А два сонця? І обидва в небі. Тільки, якщо одно на сході, то друге — на заході.

— Це тому, що площина обертання планети довкола своєї осі паралельна лінії, яка з’єднує ті два світила. Спочатку сходить одно сонце, а коли воно виб’ється у зеніт, на сході появляється ще одно. Таким чином ніч у них коротенька і тепла. А клімат рівномірно-оксамитовий.

— А те, що ми спізнилися додому і ледь не попали під ніж ось цього добродія!

— Це тому, що на Прабатьківщині доба має 30 годин. Ми цього не відали. Ми подалися у Космос о четвертій пополудні, треба було повернутися до п’ятої. Коли ж я побачив біля кімнати «швидку», повертатися уже було пізно. Ми вимушені були дочекатися наступного космічного вікна, яке починалося о дванадцятій. За цей час наші тіла і були відвезені до трупарні. А вже коли повернулися, то зіткнулися з вами, шановний докторе!

— Я вас не бачив. І що ж ви потім робили?

— Ми не захотіли у вашій присутності втілюватися, бо наші тіла лежали зовсім голі. По цій же причині, щоб повернутися додому, треба було чекати пізньої ночі. А щоб не допустити трагедії, яку ви мали учинити, ми шляхом телепатії примусили вас перенести свій намір на завтра.

— Ви запевняєте, що з Космосу бачили «швидку» біля вашої домівки? — допитується лікар.

— Всесвіт — споконвічно закодована система, яка знаходиться і діє в іншому вимірі часу, — відповів Михайло. — Я маю ключ за допомогою якого підключаюся до цієї системи. Таке можливо тільки тоді, коли перебуваю у ментальному стані, тобто поза тілом. В такому стані з будь-якої відстані можна бачити, що діється не лише на Землі, а й у будь-якій точці Всесвіту.

— То, може, скажете, де ж знаходиться наша Прабатьківщина? — не вгамовується Андрій.

— Вона знаходиться в планетній системі здвоєних зірок, одну з якої зовсім недавно відкрили астрономи і назвали Ета Кіля. Вона віддалена від нас вісьмома тисячами світлових років. І в сто разів більша від нашого Сонця. До речі, така, здавалось би, величезна відстань для ментального стану не має ніякого значення.

— Але ж відомо, що ця зірка у нашій Галактиці ще дуже молода, — Андрій, певно, стежить за астрономічними новинками.

— Не молода. Вона недавно перемістилася в район Галактки, де наше Сонце. До речі, з її появою на Землю зачастили НЛО. Чи не механічні це посланці Прабатьківщини, яка в такий спосіб вивчає наші біди і досягнення? Ми з Улясею маємо мету простежувати за одним із та апаратів у наступному космічному вікні.

— То як звати нашу древню Прабатьківщину?

— Ми з Улясею назвали її Ладою…