Послание друзьям - [2]
Шрифт
Интервал
Забор – не забор, а стена крепостная.
Скрывается ль кто-то?
Того мы не знаем…
Пестреют вдали и другие строенья,
Но эти – не тема для стихотворенья…
Не окна, не крыши, не стен белизна…
А что-то иное терзает глаза…
Рисунки-«малюнки», химеры, узоры…
Усеяны ими повсюду заборы,
Исписаны гадкой одною рукой,
От них нет пощады, хоть волком завой.
Они измарали б и небо и тучи…
За малым проблема – никто не научит!
А здесь научились – марают все всласть,
Кто справится с ними,
куда смотрит власть?..
Лето
Ну и жара! Рано лето настало!
Весна отцвела, пронеслась, пробежала,
Стирая следы от прошедшей зимы,
А после стремительной сказки весны
Расправилось лето – быстро и споро,
С цветеньем, травой молодой у забора,
С летящими клиньями птиц и с капелью,
С сиренью, скворцом, соловьиною
трелью…
Вспорхнет одуванчик цыпленком
пушистым,
Растает туманом, дымком серебристым.
Черемуха скинет свой белый наряд,
Отступит, заляжет тюльпанов отряд.
Но коль будет лето так сильно стараться
С зимою мы только успели расстаться.
Ведь дальше стирая, так может
случиться,
Морозы нагрянут и снег закружится.
Но все же не будем грустить понапрасну,
Что было – уплыло, пришло лето красно!
Нам дорого лето своими следами:
Хлебов золотыми полями, плодами,
Морскою волною, песком золотистым,
Горячею ночью и утром росистым,
Гремящей грозою, пробежкой по лужам,
Цветною дугою, ручьем – быстрым ужем,
Зарницею дальней, спадающим жаром
И первым осенним на листьях пожаром…
А лето стирает волшебные сны,
Стирает следы от ушедшей весны.
19.05.2007 г.
Осеннее настроение
Вот заскрипели вновь повозки кочевые,
Хотя они сейчас уже совсем, совсем иные.
Разъехались коллеги, недруги и други,
Уехали соседи, сватья и подруги.
Шумят кочевья, спят одни лишь кони.
Они бежали так, что словно от погони.
Одежды легкий шелк не угнетает тело,
Серьезных нет хлопот и никакого дела…
Прекрасная пора, надеждами согрета,
Короткий, сладкий сон —
ты, отпускное лето!
Пусть впереди нас ждут проблемы
и заботы,
Мы, оказалось, жить не можем
без работы!
О грибах и не только
Осенний день,
Прекрасная погода!
Играет светотень,
Еще жива природа.
Листвою шевеля,
Роняет лес одежку.
Прогретая земля
Нам дарит сыроежку.
С отвагой молодой,
Задорны и едины,
Спешим мы в лес ордой,
Чтобы набрать корзины.
Кричу: «эгей!», «ау!»…
В ответ уже ни звука…
Я заплутал в лесу!
Вот это мне наука!
Мне жаль моих седин
В стремлении к успехам.
Теперь стою один —
Совсем мне не до смеха.
Грибов набрал и обогнал
Всех тех, что не успели,
Но растерял, кого я знал,
Пока стремился к цели.
В обратный путь или вперед?
Как выбрать мне дорогу?
Куда идти? Где все друзья?
И как найти подмогу?
Когда искать – ты ищешь сам,
Идти вперед – всем вместе.
А если нет? То видно вам:
Один стою на месте!
Спостереження
Тиха осінь, тепла осінь,
Мила, гарна та не зовсім,
Бо завмерла у стрибку
У холодному кутку.
Поки бавимося листям,
Що покрило жовтим місто,
Сиве силу набирає,
Поки що, за небокраєм.
А в далекому краю
Гарно, любо, як в раю.
Так весною тут буває,
Що казати, кожен знає.
Щось не хочеться туди.
Хай все буде як завжди:
Хай дощами нас польє
Та й снігами замете.
Бо ж це рідне, це своє,
Своє любить, може й бьє.
«Добре там, де нас нема», —
Люди кажуть недарма.
Гімн Придніпров’ю
Високі схили над Дніпром широким,
А далі степ, за обрієм курган…
Могутні скіфи пилом синьооким
Розсіялись давно, мов ранішній туман.
Та зріс народ, веселий та завзятий:
Рибалки, чабани, мисливці, козаки,
Пройшовся плуг, та забіліли хати,
Де боронились Святославові полки.
Мій рідний край, ти бачив тут неволю —
Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.
Народ твій все здолав,
здобув він кращу долю,
Живи в віках, зростай близь
двох дніпровських берегів!
Радів він Хмелю, пережив Руїну,
Співця російського він щиро привітав,
Як матір він любив, плекав свою країну,
Тарасу рідним, незабутнім став.
В буремні роки, роки лихоліття
Він сіяв, будував, а треба, так стріляв.
І рідний край на протязі століття
Вставав із попелу і знову розквітав.
Мій рідний край. Ти бачив тут неволю —
Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.
Народ твій все здолав, здобув
він кращу долю,
Живи в віках, зростай близь
двох дніпровських берегів!
Хай буде родина, хай буде дитина,
Лихая година хай нас обмина.
Живи, Придніпров’я, я, проста людина
За тебе радію і я не одна!
Хай вдосталь нам буде і сталі, і жита,
Хай будуть відкритими наші вуста!
Від серця до серця хай чиста й свята
Співається пісня і в небо зліта…
Cкрипаль
Надвечірнє сонце сяє,
Вітер хмарки не ганяє,
На дорозі пил сідає,
Край села музика грає.
Скрипка плаче, серце крає,
Молодий скрипаль співає.
Ой, не весело ж малому,
Наречена зникла з дому.
Сивий, хитрий та багатий
Молоду зманив із хати,
Не до рідної оселі, —
На курорти і в готелі.
І не скажеш, що дурненька,
Але дуже ж молоденька.
Мати з татом не пускали,
Умовляли, зачиняли…
Не вблагнули, відступили,